Ніч - то прихисток мрій, всього того, про що душа воліє мовчати. Ніч - це коли думки збираються в оркестр і під музику фортепіано (білі - то зірки, чорні - то частинки небесного простору) грають щораз нову симфонію.
Ніч - то ніби утопія, і ти тонеш в її бездонності.
Вона була народжена в утробі ночі, вона чула її сльози і з тих пір зненавиділа темряву. Місяць - її лікар, той, хто подарував їй любові (так і лікує). Зірки - її Оранта (вони моляться за неї). Ніч - її страх.
Вона ніколи не знала свого батька. І ніколи не питалася свою ніч-матір про нього. В неї були брати і сестри (то зірки). Але батько завжди був поруч. Просто не наважувався зізнатися в цьому.
Вона не відчувала своїх ступнів, коли ступала по цій землі. І просила у неба спокою. У неба (а воно так хотіло, щоб вона назвала його татом). Але вона просила у неба.
Ніч ніколи їй не перечила, завжди вклонялась перед її примхами і страждала, коли вона нічого не жадала.
Її ім'я - невагомість.
P.S. Щойно закінчилась нова симфонія.
