|
В затишному дуплі старого дуба живе сімейка білочок: дідусь, бабуся, татко, матуся, та двоє білченят Шустрик та Руделька. Братик і сестричка добре між собою граються, хоча Руделька тільки цієї весни народилася, і для неї все довкола нове незнайоме і неймовірно цікаве. Білочка увесь час метушиться, всюди пхає цікавого носика, надокучає дорослим безліччю запитань.
Якось у розмові мами та бабусі Руделька почула не знайоме, і тому страшенно цікаве, слово «сніг».
- Мамусю, а що то сніг?
- Сніг донечко, то такий білий м’якенький холодний пух, що летить з неба, - відповіла матуся.
- А коли він летить? – знову запитує мала.
- Взимку Руделечко, коли дерева розгублять всі свої листочки і стане холодно.
- А чому дерева гублять листочки? – не замовкає ні на мить білочка.
- Тому, що готуються до зимового сну. А листочки вкривають землю, щоб їй, наче під ковдрою, було усю зиму тепленько спати.
Руделька ще щось хотіла спитати, та мама сказала, що їй ніколи. З того часу білочка мало не щодня випитувала у всіх дорослих про зиму та сніг, так їй цікаво було, що ж то за диво таке.
Весна минула непомітно, і літо в осінь перейшло. Усі звірята почали робити запаси до зими. А наша Руделька, знай собі скаче по гілках туди-сюди, дорослим хоч і допомагає, але й питаннями надокучає.
- Дядечку Ведмедю, а ви зиму бачили?
- Ні дитино, не бачив, - прогудів у відповідь Ведмідь.
- А як то може таке бути? Усі бачили, а ви ні? – здивовано закліпала мала.
- Та я ще з осені у барлогу засинаю, і солодко сплю аж до весни, - засміявся дядько Ведмідь, - тому зими ще ніколи й не бачив.
- Ой! Та як же то можна так довго спати? Усе цікаве проспати. Зима це ж цікаво, ось я чекаю її не дочекаюся, щоб з нею та снігом познайомитись, -замріяно проказала Руделька, і подалася далі.
За кілька тижнів стало в лісі холодно. Якогось ранку білочка прокинулася, визирнула із дупла і побачила, як щось на траві іскриться на сонечку.
- Бабуню, а що це? – здивовано запитала.
- Це перший вісник зими внученько, паморозь. Скоро листочки почнуть опадати, слід вже й зиму виглядати.
- Ой! – стрепенулася Руделька, - біжу швиденько ще когось про зиму розпитаю.
Та звірі були такі заклопотані приготуваннями до зими, що їм ніколи було просто теревенити з білочкою. Лише Лиска погодилася відповісти малій на питання.
- Зима? Сніг? – бр-р-р-р. Не люблю зиму та сніг. По-перше – холодно, по-друге – голодно. Взимку всі дрібні тваринки ховаються по норах, зайці маскуються, птахи високо на гілках сидять, ніяк не впіймати, не дістати. Біда.
Ще за кілька днів листя й справді з дерев пооблітало, ліс став сірим та сумним. Рудельці так стало шкода лісу, що вона хотіла з кимось про це поговорити. Раптом на зустріч їй біжать зайчики Костик та Хрустик. Білочка враз забула про що хотіла говорити, бо спочатку зайчиків не впізнала, так вони змінилися.
- Гей, що це з вами? Ви ж були сіренькі, чом тепер біленькі?
Зайченята весело засміялися.
- Наші шубки стали білі, щоб ми непомітні були. Ген за ярами, за смерековими лісами вже зима іде стежками. Тітонька Сорока казала, що скоро й у нас сніг буде,- розказавши цю новину, зайченята пострибали собі далі, а здивована Руделька, й собі поквапилася до рідного дупла.
Дома мама пекла пиріжечки і щось наспівувала, бабуся плела теплу шапочку для онучки, а дідусь із татком грали в шахи. Братик Шустрик, щось будував на підлозі.
- Гей, сидите тут і нічогісінько не знаєте, - захекавшись вбігла до хатинки Руделька.
- А що трапилось? – разом спитали мама і бабуся.
- Зима! Зима вже в смерековому лісі.
- О! Значить ось-ось і в нас буде, – поважно мовив дідусь.
- Ну, так, - вертілася білочка мов дзиґа. – Он зайці білі шубки іже одягли. Мамусю, я теж причепурюся, і побіжу сніг зустрічати. Може він там уже летить, а я тут збираюся довго, - хвилювалася Руделька.
- Та не метушися ти так, - дорікнув братик. – Носишся із тим снігом, як з писаною торбою.
- Ага, добре тобі казати Шустрику, ти вже його бачив і знаєш, а я ще з ним не знайома. Не знаю навіть, як з ним поводитись, торохкотіла мала. – Бабусенько, а як я йому не сподобаюся, і він не захоче дружити зі мною, - засмутилася білочка.
- Ну хіба така красуня може комусь не подобатись? – лагідно посміхнулася бабуся. – Ось вдягнся і біжи гуляти, - подала онучці теплі шапочку і рукавички.
- Дякую! – Руделька хутко вдяглася у руденький кожушок та пухнасті обновки, схопила теплого пиріжка, і гайнула на вулицю.
Не встигла білочка двері добре зачинити, як відразу принишкла. Довкола було тихо й біло. З неба падали великі пухнасті зірочки, і лягали на дерева, кущі та землю, ніби вкривали все теплою ковдрою.
- Як гарно, - прошепотіла зачарована Руделька. – Оце і є сніг? – спитала сама себе білочка.
- Ні, ми Сніжинки, - кружляючи відповіли красиві білі зірочки. – А всі ми разом сніг-сніжок, - голосочками-дзвіночками промовили вони.
- Хтось мене кликав? Я тут! – підвівся із землі білий пухкий клубочок.
- Ми не кликали тебе, ми про тебе розповідали, - задзвеніли смішинками сестрички Сніжинки.
- Кому? – здивувався Сніжок.
- Ось їй, - відповіли сестрички Сніжинки, і весело закружляли в таночку довкола здивованої білочки.
- А ти хто? – запитав чемно Сніжок.
- Я білочка Руделька, - сором’язливо відповіла мала. Дуже хотіла познайомитись з тобою, бо багато чула про тебе, та ніколи не бачила.
- Що ж будемо знайомі, я Сніг-Сніжок, - чемно вклонився білочці новий приятель. – Може пограємось разом?
- З-задоволенням, - посміхнулася білочка. – А у що гратимемось?
- О! Я багато різних ігор знаю, тільки наперед попереджаю. Я хоч лагідний та білий, проте дуже холодний. Зі мною пограєшся трішки, і мусиш зігріти і носик, і ніжки, щоб часом не переохолодитись, і не застудитись. Зі мною ігри варті хоч щодня, але все в міру, не нашкодь собі маля.
- Добре, домовились, - погодилася Руделька. – То у що граємось?
- У сніжки.
- А це як?
- Ось так, - Сніжок швиденько зліпив сніжку, і поцілив білочці у ніжку.
- Ось ти як? – розчервонілася мала, зліпила хутко сніжку й жбурнула у Сніжка.
Погравшись трішки, Руделька відчула, що мерзнуть носик й щічки.
- Ой, холодно! – проказала білочка.
- Так-так, біжи грітися до хати, а завтра знов виходь гуляти. Будемо в інші ігри грати, - сказав весело Сніжок.
- Гаразд, - відповіла Руделька, попрощалась, і шмигнула на дерево, до теплого дупла.
Дома білочка не могла нарозповідатися рідним, як же гарно вони з Сніжком гралися.
- Я ще й завтра піду, бо він мене запросив, - похвалилася бртикові.
- Я теж піду з тобою, - сказав Шустрик. – Зліпимо снігову бабу, з гірки на санчатах будем наче вітер мчати.
- Добре, братику, - сказала Руделька, - Тепер я знатиму, що взимку коли є сніжок, можна влаштувати багато цікавих розваг.
ID:
504787
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.06.2014 16:23:39
© дата внесення змiн: 12.06.2014 16:23:39
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Читайте на здоров"я. Буду рада, якщо припадуть довподоби. 
жаль,білочки немає.
