- Кого ти любиш найбільше?
- Себе.
- Неправильна відповідь.
Але ж на це питання правильності не існує. Любить найбільше той, хто на це здатен і того, кого хоче. Згусток любові накопичується без часу. Обивателі - то ніби птахи, що літають за вікном. Їх так багато, що не злічити. Їх так мало, щоб бути справжніми. Любов не вміє лічити, тому любить лише один раз.
От йдеш ти вулицею, а продавчиня, сумуючи, що немає покупців, спостерігає за тобою із-за вітрини. От ти йдеш собі спокійно вулицею, а чоловік з маршрутки зупинив на тобі погляд.
В цьому світі ми не самі. Якби хтось з перехожих мав сміливість підійти до тебе й просто запитати, котра година. Нехай це буде банальна однохвилинна розмова чи ласкава усмішка у відповідь на чиюсь посмішку. Ми самі створили ілюзію, ніби ми всім байдужі, ніби весь світ проти нас. А реальність така, що ми проти цілого світу. Самі.
На жаль, любов не має пуантів для захисту й стійкості, як балерини. На щастя, любов відкрита всім. Любов не вміє цитувати класиків. Любов любить. Тебе. Її. Його. Любов не веде правильного способу життя, бо правильності не існує. Взагалі. Любов не вміє загоювати рани чи створювати нові. Любов веліє жити. Насолоджуватися й страждати.
