Дощ – це не привід для смутку,
Дощ – це пора відпочинку,
Можливість зробити зупинку,
Сховавшись від нього під куртку.
І стоючи на зупинці,
Чи за вікном, споглядаєм,
Як за невидимим краєм
Хмари несуть нам гостинці.
В небі води цілі ріки,
Краплею шлях починають
І одиноко злітають
На землю, взуття, на повіки.
Вмита дорога і поле,
Злиті дощем рясно люди,
І ці калюжі повсюди
Озером стали довкола.
В шумі дощу чую тишу,
Тишу і спокій на серці
І в дощотворнім озерці
Слід свій намоклий залишу.
Крапля на склі ледь помітна,
Схожа вона зі сльозою,
Обидві є лише водою –
Рано чи пізно, а зникне.
Дощ – це не час сумувати –
Роздум про справ починання.
Як впаде крапля остання -
Свіжість час в серце впускати!
за те, що відчули цей твір 
