Дочекалася, нарешті, сонечка, тепла... Весна...і тим все сказано. Земля пахне життям. Вітер, як птах, дихає свободою. Взяла торбинку з насінням. Так, сьогодні буду закладати свою оранжерею.Іду по стежечці назустріч вітру. В душі ніби все гаразд. А вітер, здається, зараз візьме мене у свої обійми і понесе до неба, як пір`їну. Незчулася, як він вихопив з моїх рук торбинку, розсіваючи навсібіч насіння улюблених георгін. Мить... і мої очі ловлять останні крихти насіння у просторі.
Настрій змінився. Хочу сваритися і навіть плакати.Злість охопила мене . І що ти зробиш вітрові? Він - сильний, незалежний і невловимий. Мовчки стою на стежці і розумію, що злість заховалася в куточку моєї душі ще раніше. А зараз вибухнула. Злість на агресора, злість на «царя» з «царятами», що розікрали країну, злість на хамство, невігластво, безкультуря, злість на ефірний простір, що доносить інформацію не ту, яку б хотілося чути...І цю вибухівку, начинену брудом, вирвав з грудей вітер. О, вітре, пробач мені, що на тобі цю злість зганяю. Ти буваєш жорстокий і могутній, легкий і грайливий, але завжди чесний. Моє насіння, яке ти розвіяв по землі, десь проросте і з`явиться квіточка. До неї прилітатимуть бджілки, пташки. Можливо, її фотографуватимуть, а, можливо, хтось подарує коханій людині або дорогій матусі чи збере насіння, закладе свою оранжерею і життя продовжиться. Неси, вітре, мої насінинки, даруй людям радість і свіжість, свободу і волю. Для тебе душа моя завжди відкрита.
Настрій знову змінився.
Весна...і тим все сказано...
Мудро...
Вірте просто, чи не вірте-
Я люблю стихію вітру.
Відгуки століть-
В шумі верховіть.
Його спраглу й ніжну ласку,
Мов природи вічну казку,
Створену для нас ,
Різну повсякчас.
У його могучій силі -
Непоборні волі крила,
Зіткані із -
Віковічних хмар.
дочка бджоляра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як приємно спілкуватися мовою однодумців,ковтаєш чисте повітря серед брудного інформаційного пилу.Будемо дихати чистим повітрям.Нехай вітер розвіє усіляку нечисть
