Туман повзе. Все видиме з'їдає,
немов примара із тривожних снів,
і в летаргічний сон весь світ вкидає
під мерехтливе марево вогнів.
Повзе туман і в душу заповзає,
і серця загальмовує биття,
і думи, ніби в кокон вповиває,
стираючи реальність відчуття...
Підкорююсь його незримій силі...
Реальність нівелюючи під сон,
імпресії душі він ловить хвилі
й колише їх із смутком в унісон.
Надії виколисує обманні,
що, мов туман, розвіється цей сум,
пекельна дійсність, вкрадена туманом,
вже звільнить душу від гнітючих дум.
А ось це зайве! Вже були в нас декаденти! Яка з них користь суспільству? Оптимізму і віри побільше! А ще - розбурхати той бедлам, який панує в новоспеченій ДНР!!!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Терпіти не можу нарочитого оптимізму. В людини бувають різні настрої, і смуток не треба заганяти в підпілля, щоб не виліз затяжною депресією. Такий був настрій, так і написалося. І не шкодую!