4 (продовження)
Сьогоднішня серія серіалу добігала до кінця. Він затягнувся вже на два тижні, а закінчення й не передбачалося. Події, що розгорталися у фільмі жваво обговорювалися навкруг: в транспорті, магазині і навіть у школі учні давали оцінку подіям. В класі дівчата поділилися на дві частини, одні підтримували головну героїню, а інші засуджували. Цікаво, після сьогоднішньої серії думки зміняться? Тані головна героїня подобалася, в неї була своя харизма, відкритий погляд, можливо, не завжди обдумані вчинки, але все це згладжувалося тим, що вона мала на все свою думку. По екрану телевізора під музику поповзли титри, чергова серія закінчилась, зараз буде час новин. Таня зібралася піти почитати книгу, та враз у вікно стукнув камінчик. Мама сиділа за столом біля самого вікна і перевіряла зошити.
- О, Боже! – вигукнула вона, підскочивши на стільчику. Тані стало смішно. – Ну не вже не можна придумати щось інше?
З другої кімнати виглянув тато:
- Це що? Обстріл? - Підморгнув до дочки. – Побиті вікна хто буде ремонтувати?
Таня з питанням в очах: «Можна я піду?» сиділа і дивилася на маму. Тато в цій ситуації не грав ніякої ролі – як мама скаже, то так і буде. Дівчина знала, що мама пустить. Сашко їй подобався: ввічливий, сором’язливий, ніколи не приймав участі в ніяких бійках, вчився на «чотири-п’ять». Ну? Що кращого могла побажати мама-вчителька для своєї дочки?
- То вже йди. Тільки не довго, - кинута мамина фраза і погляд з-під лоба пророчили дозвіл на вихід. Таня не спішила, вона перевдягнулася у спортивний костюм, а тоді вийшла на зустріч весняному вечору.
Ще зовсім не стемніло, але хрущі вже робили свою роботу. Вони літали прямо над головою, тим самим даючи зрозуміти, що дуже зайняті, а тут ще й вона на їхньому шляху плутається. Дівчина з дитинства боялася хрущів, хлопці за ними бігали, старалися зловити і вкинути за одежу, а вони ж такі бридкі! Вечір був тихим, стояв неймовірний запах бузку. Він уже розцвів і ніхто не міг бути байдужим до його запаху. А ще ці бузкові зарослі облюбували соловейки. Вони тут поробили гнізда і кожної ночі під ранок виспівували свої трелі. Солов’їні мелодії були такими голосними, що могли розбудити в годині четвертій-п’ятій ранку і вже не давали заснути до сходу сонця. Чом не романтика? Авжеж, таке могло бути тільки у рідних Бистричах, селі, де Таня народилася, живе і дуже любить цю місцину.
- Привіт, - Сашко виріс неначе з-під землі, - ти так довго збиралася, я подумав, що вже й не вийдеш.
- Та ні, просто після твого «обстрілу» по вікнах на сімейній раді вирішували хто буде шкло у вікна вставляти, - Танін голос забринів сміхом, - та й маму, напевно, потрібно буде від страху лікувати, бо сиділа біля вікна і злякалася. Підеш по лікаря? А може сам будеш вибачення просити?
Сашко зніяковів. Ніна Олександрівна не мала у їхньому класі уроків, бувало, що інколи заміняла їхню вчительку. Але зустрічаючись на коридорі під час перерви, хлопець себе почував не зовсім добре. Мама Тані не акцентувала увагу на Саші, вона відказувала, як і всім учням «Добрий день» і йшла далі, але йому здавалось, що все-таки косий погляд на нього падав.
- Ну все, хватить, Таню, я ж не знав… - Сашко злегка торкнувся руки дівчини.
Вони ішли по дорозі, Таня мало і не уважно слухала хлопця, бо її тривожили хрущі, і кожен літаючий об’єкт дратував її не на жарт. Саша розповідав про якийсь випадок у їхньому класі, хтось з кимось побився, але Таня добре не розібрала подробиць.
- А ти на вечір завтра прийдеш? – дівчина відбігла вперед і стала іти задом навпроти Сашка, - прийдеш, чи ні?
- А ти як хочеш? – Саша точно знав, що піде. А як же, йому хотілося побачити виступ Тані, її танець, хоч не дуже подобалося те, що вона танцюватиме із своїм однокласником. Ну, нічого, якось мусить перетерпіти, але після того всі повільні танці будуть лише з нею. Таня подобалася Саші не лише зовні, він знайшов у ній співрозмовника, міг говорити з нею на всі теми про школу, навіть обсудити деяких учителів, і все це лишалося між ними, жодна її подружка про це не знала.
- Ну, я не знаю, якщо прийдеш, то подивишся, як ми підготувалися, думаю, що наш клас не гірше виступить за ваш минулої суботи. – Таня ще щось щебетала, але Сашко вже уявляв завтрашній вечір.
Вони побродили по сільському сквері, обсудили ще деякі шкільні новини, і Таня сказала, що їй вже час іти додому. По-перше, мама дозволила не на довго, а по-друге завтра в школу, а перший урок – математика. Ой! Як вона її не любила. Сашко провів дівчину до воріт.
- Ну, що? До завтра? – хлопець намагався зазирнути в Танині очі.
- До завтра, - дівчина засміялася, зробила вигляд, що нічого не замітила і побігла у двір. Їй на зустріч вибіг кіт Мурчик, потерся об ноги з надією, що його запросять до хати. Але всі надії його провалилися, як тільки Таня йому розказала, що вже весна, морозу немає і місце його в соломі.
Ще не було пізно,але батьки вже лягли відпочивати, мама крізь двері спитала чи нема надворі дощу і чи закрила Таня вхідні двері. Помившись і перевдягнувшись, дівчина впала на свою подушку і дала волю своїм думкам. Вони були частими гостями в голові Тані, особливо по вечорах, коли в хаті було тихо і ніхто їй не заважав думати. Сьогодні вона перебирала в голові розмову із Сашком. Ніби нічого такого вони не говорили, але в душі було якесь піднесення, відчуття чогось нового і незвіданого. Чи подобався хлопець Тані? Якщо бути чесній перед собою, то вона не знала, вона могла сказати, що так, а через деякий час обдумати и сказати, що вже ні. Сон наступав на повіки, вони стали важкими…
Далі буде…
http://viriny.in.ua/index.php
Гарна проза, Іринко! Прочитала все на одному подиху! 
