«…Дивись,
Не легковажить у променях світла трава.
В дорогу!...»
(Р. М. Рільке)
Шлях
Через гущавину зневіри,
Через очеретяні болота втоми,
Через теренові колючі хащі марноти,
Через ліс власного недосконалого «я»
До
Вогника
Маленького такого
Спалаху в темряві – вогника істини.
Блукаєш біля селища,
Де всі жителі збожеволіли
Бо наїлися мухоморів брехні,
Бо забули як то воно – думати,
Бо забули, що вони люди,
А не двоногі опудала,
Не споживачі чорної браги,
Не мішки для непотребу.
Шлях.
Візьми в свою торбу
Черствий окраєць філософа,
Горнятко для води неповернення.
Тобі йти ще довго…
Дуже довго…
Дуже цікавий і оригінальний твір. Збираюсь в похід з компасом. Черствий окраєць філософа - уже є. А немає у Вас часом зайвого горнятка для води забуття, бо чомусь витікає крізь пальці?
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Горнятко для такої води завжди знайдеться - тільки ця вода не на всіх діє...
шлях...вогник...шлях...дуже чисто...і ще оце...де всі жителі збожеволіли...бо наїлися мухоморів брехні...ха-ха...і захворіли на пшонку головного мозку...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Нажаль реалії сьогодення - буває так, що в цілій країні жителі божеволіють майже поголовно...