Мелодія десь тихо так лунає,
Мелодія, із серця скрипаля,
Мелодія,що в душу проникає,
Плаче зажурившася струна.
А я стою,і слухаю тихенько,
Як скрипаль будуючи мости...
Плаче скрипка,долями людськими,
Плаче від своєї самоти.
Шепіт струн,у серці завмирає.
Скрипки звук,карбується душею,
Може серце любить...чи страждає!?
Може все здавалося мені.?
Плаче скрипка...скрипаля вже не спинити!
Весь свій біль,кладучи на струну,
Все життя,що ним було прожите,
Звук скрипки віднесе у далину.
Мелодія ночі,така вже знайома до болю,
І знову десь тихо,так плаче душа скрипаля,
І рвуться пекучими звуками,струни на волю,
Так рветься від болю ранима душа скрипаля!
Мелодія ночі,на струнах плакучої скрипки,
Бо щиро кохала ранима душа скрипаля,
Вже більше не чути чарівну мелодію ночі,
Вже більше не чути...порвалась остання
струна...
Надія Кишеня 31.01.2013.