я колись страшенно воював з тими, хто виносив підозру до мене чи частки мого світу, а потім прийшла мудрість: "на чужой роток не набросишь платок"! і живу незважаючи ні на наговори, ні на підозри, ні на щось таке. і так легко стає жити, коли ти вище всіх люддських підозр. таке моє зараз правило. хоча чужі підозри людей і зі світу зживали. то я знаю
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ось ми й прийшли до істини, що підозра гірше ніж знання. Так, мудрість приходить з часом, але чого вона не приходить трішечки раніше?
у фантазії скоріше повірю, в ілюзії, бо реальністть кожну митьь змінюється, тече, зникає, розтає в просторі і часі - і невловима тому вона. і оманливіша за всяку уяву
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Але ж ключове слово тут - підозра. Підозра в негативному прояві. І вона тому гірше, бо не знає реальності на даний час.
так, класик був правий: "уж лучше грешным быть, чем грешным слыть!"
а от про межі реальностей - тут я, як вічний фантазер - заперечу: дайте визначення реальності чи ральностям, і я вкажу тоді їх межі. того ще для мене ніхто не зробив
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А хіба уява і реальність завжди співпадають. В даному випадку підозра може собі нафантазувати безліч уявних картин, але реальність завжди буде одна.
Я прочитав Ваші мініатюри, більшість з них надзвичайно актуальні і близькі кожному з нас, тому що вони стосуються вічних питань, на які людина ніколи точно не зможе дати відповідь, тому що життя настільки ірраціональне, що ні один закон і ні одна аксіома не може на нього діяти. Дякую Вам за постійне відчуття дежавю і за те, що змусили ще раз задуматися про вічне.
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00