Я напишу собі новий сюжет…
Містичний сад… де не живе кохання…
Де вже падінням стане кожен Злет…
І кожна зустріч там буде - Остання…
У тім саду дощі ідуть рясні…
Але ніколи не буває страху…
Бо гарно так співатиме пісні
У мене на плечі та чорна Птаха…
Мене накриють проливні дощі…
Та серце не болітиме Потворне…
Бо чого ще боятися мені…
Як стало рідним все сумне і Чорне…
І всього вдосталь буде в тім Саду…
У світі… де нема чого втрачати…
Я в ті долини серце покладу…
У тім саду не вміють лиш кохати…
Цинізмом ми покриємся… мов джемом…
Байдужості там спіють повні грона…
І буде він моїм новим Едемом…
Лиш на любов – табу і Заборона…
Так бережно зриваю я ті грона…
Чому ж я почуваюсь так злочинно?..
Чому ж тоді палає… мов ікона…
Чому ж отак нестримано… неспинно…
У світі… де Любов поза законом…
Тебе люблю… так чисто… так полинно?..
"Чому ж я почуваюсь так злочинно?.."
Хіба що коли жонатого любиш??? - приходить на розум... Цікавий вірш, але дещо писемістичний.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цікаве трактування вірша...але трохи не так...цей вірш про те,що як би ми не втікали від любові...які ми б собі не створювали світи без Неї...
свідомо чи несвідомо ми її все-таки знаходимо...
Цікавий і доволі незвичний твір. Містичний сад, я б сказала, навіть дуже темний, настільки, що можна гратись в хованки)) Особливо сподобались такі рядки :
«Цинізмом ми покриємся… мов джемом…
Байдужості там спіють повні грона…»
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я змалювала цей сад,Сабріночко...таким,яким він міг би бути в ідеалі...як Ви казали...ідеальна модель все ж таки існує...та чи підходить вона нам??? от де питання...