Це саме той момент, коли безсило опускаються плечі. Коли сльози набігають на червоні, втомлені очі.
А з-заду, в потилицю б"ють недоспані ночі.
Це той момент, коли у навушниках тиша, бо свій, до болю рідний гурт, ти не хочеш ні чути, ні сприймати.
Коли в голові одні лише мати.
Коли те, чого ти так хочеш, не зможеш ніколи мати.
Той момент, коли з монітору шкіриться твоя калічка-курсова. Коли на письмовому столі купа чимала зошитів і книжок — забутих, покинутих, нечитаних, небажаних, нелюблених, одиноких, нудних і сирих.
Це той момент, коли ти не хочеш нічого чути, крім надбидливого вереску двінка трамваю і гулу натовпу людей — одиноких, змарнілих, байдужих, втомлених.
Зраджених і зрадливих, коханих і кОханих,
злих і злобливих,
дратуючих і дратівливих.
Маленьких, дрібнодухих, душних і сірих. Таких як ти.
З червоними очима. З підпухшими повіками і сухими до скрипу руками.
Це той момент, коли хочеться плювати на них з балкону і сміятися до дурості. До божевілля. До істерик.
Але ж вибачте — манери.
Це наша спільна і єдина проблема.
А, ні. Ще ж є правила, рамки і норми.
Цінності духовні.
Мені від них шкребе у горлі.
І є лише 2 виходи.
То або впасти на підлогу і зайтися божевільним сміхоплачем.
Так, щоб наче божевільна. Хм. Накльовується питання — наче ?
Та інший — стрибнути в автобус перший-ліпший. Втекти .
І не ділити все на краще і гірше,
на праведне й грішне.
Не думати, що колесами швидше, аніж пішки.
Загубити навмисно телефони і логіно-паролі.
Забути людей, а час інгорувати та тролить.
Найліпше так. Але, навіть, це зависока ціна за таку коротку й непевну волю.
ID:
490984
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.04.2014 20:51:26
© дата внесення змiн: 07.04.2014 20:51:26
автор: Олька Оленька
Вкажіть причину вашої скарги
|
