|
Лисенятко Лесик цього року пішло у перший клас. У лісовій школі йому дуже подобається, ось тільки писати Лесик дуже не любить. Ну ніяк ті палички та гачечки, бублички та кривульки у нього не виходять. То маленькі, то кривенькі, то падають в різні боки, біда та й годі. А ще наше лисенятко дуже непосидюче, завжди кудись квапиться і поспішає. Сяк-так напише, і гайда гратися, бо це ж набагато цікавіше, аніж сидіти і виводити набридлі букви та цифри.
Якось трапилася з Лесиком пригода, яка геть змінила лисеняткову думку про навчання і письмо.
Одного дня коли Лесик грався у своїй кімнаті у двері хатинки постукав поштар Лелека.
- Доброго дня! Чи є хто дома?
- Добрий день, - відповів Лесик. – Дома тільки я, а татусь з матусею ще на роботі.
- Овва, то мені доведеться ще раз до вас завітати. Я оце приніс посилочку від бабуні Лиски, та віддати не можу, бо потрібно підпис про отримання поставити, порядок у нас такий. А ти, мабуть писати ще не вмієш.
Лесик густо почервонів, він бо не любив писати. І завжди вважав, що письмо геть не потрібний і не важливий урок. А бабуся, мабуть щось смачненьке прислала з іншого краю лісу, - розмірковувало лисеня.
- Дядечку Лелеко, я трохи вмію писати, - промовив Лесик. – Може спробую, а ви підкажете що та як, аби вам не довелося ще раз до нас літати.
Почухав поштар лоба, подумав та й погодився.
- Гаразд Лесику, спробуй. Ось тут, напиши своє прізвище.
Лисенятко висолопивши язичка старанно нашкрябало своє ім’я та прізвище. Лелека глянувши, знову почухав лоба, махнув крилом та віддав пакунок. Тоді попрощавшись полетів у своїх поштарських справах.
Наступного разу про письмо Лесикові довелося згадати, коли бабуся Куниця, розбивши ненароком свої окуляри, попросила лисенятка їй допомогти.
- Лесику, дитино, допоможи-но мені. У сестри іменини, хочу привітати її гарною листівкою, а без окулярів, геть нічого не бачу.
- А що треба зробити бабусю, - запитало лисенятко.
- Потрібно написати невеличке привітання ось тут, а тоді я відправлю лісовою поштою своїй сестрі.
Що робити? Не зручно якось признаватися бабусі Куниці, що писати він не дуже любить, не дуже вміє. Тому й погодився. Ох і намучився Лесик, аж спітнів від такої важливої, і не легкої для нього роботи. Він старався аж сопів висолопивши язичка, та ще й хвилювався, аби не зіпсувати часом листівку. Тому добре зрозумів, що навчитися писати, читати та рахувати – дуже важливо. Адже в житті ще не один раз знадобиться, так татко завжди каже.
З того часу лисенятко змінило свою думку про навчання, і дуже скоро стало успішно та старанно вчитися в школі. За це його часто хвалила вчителька, а матуся з татусем неймовірно пишалися Лесиком, а це було лисеняткові дуже приємно. Своїм друзям Лесик також завжди нагадував: «Треба добре всьому вчитися, бо не раз може згодитися».
ID:
489453
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.03.2014 21:15:29
© дата внесення змiн: 26.10.2014 00:33:39
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
казка одначе. Дякую. 
