Лише не йди… Нескошеним барвінком…
Бо знають всі… барвінок той… не скосиш…
Життя мого заплутаних сторінок
Ти доторкнутись навіть не попросиш…
Лише не йди… стелитимусь вербою…
Бо що життя?... не зачерпнуть у ложці…
У цьому нереальному двобої…
Ніколи не буває переможців…
Лише не йди… закутавшись в пальто…
Ти зупинись хоча би на хвилинку…
Бо знаєш… що не виживе ніхто
У нашому з тобою поєдинку…
Лише не йди… нескошеним барвінком…
Встелюсь під ноги синіми квітками…
Життя твого надірвані сторінки
Нервовими гортаю я руками…
Лише не йди… спіткнися об поріг…
Ще краще – головою об відкоси…
Бо знаю… із далеких тих доріг
Вже не відпустять невідомі роси…
Твого життя пропалені сторінки
Перегорну в зворотньому порядку…
Твоїх слідів на них – усі відтінки…
Я ж заберу лише тепло на згадку…
Життя мого несписані сторінки…
Я відпускаю у вечірні роси…
Назву їх просто скошеним барвінком…
Якщо навіть ніколи їх не скосиш…
Пробило на сльози... Так часто останнім часом повторюю слова "Бережи себе". Бо не можу сказати "Не йди". Хіба мужчині накажеш, чи вмовиш, якщо він вже вирішив?
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
