Частіш кажіть своїй коханій
любові ніжнії слова,
такі ласкаві і жадані,
щоб аж чманіла голова!
Шепчіть їх, аж до щему в серці,
до спазму в горлі, аж до сліз,
як спраглому води джерельце -
для неї ці слова твої.
На них кохана так чекає,
буває, що роками жде
і все життя їх пам'ятає,
назавжди в серці збереже.
Ще вдвох ви на життєвій ниві -
тож не соромтесь, говоріть,
допоки разом, поки живі,
не тлійте - полум'ям горіть!
Горіть, кохайте, ще не пізно,
кажіть - ще є кому сказать!
Чатує десь година грізна,
щоб лет кохання обірвать.
Тоді у відчаї смертельнім
впаде на груди голова
і серце обпечуть пекельно
усі несказані слова.
І вовком витиме ридання:
"Не долюбив! Не все сказав..."
Її не вернуть ці зітхання.
Якщо любив - чого ж мовчав?..
Цих слів багато не буває,
їх зайвий раз сказать не гріх,
тож, хто любов у серці має,
спішіть, не бійтесь, говоріть!
Із збірки "Душі несмілі первоцвіти"
Цих слів багато не буває,
їх зайвий раз сказать не гріх,
тож, хто любов у серці має,
спішіть, не бійтесь, говоріть!
Ці ваші слова треба добавити чоловікам до молитви, щоб не забували. Гарна поезія. Обираю.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ганно! Погоджуюсь повністю. То давненько написане.