Вільним вітром в полі став,
В обіймах долі він зростав.
І став, зробився, становився...
Пропав, змарнів та не змінився,
Як птиця та, з вогню вродився.
На вільний світ повстав - злякався.
Поглянув кругом - не зостався.
Утік, не бачив тої крові,
Що падала дощем, як в Трої.
На землю, плити мармурові.
Багато світ вже того бачив,
Як мати вдома скорбно плаче.
Як брат на брата йшов з ножами,
З вогнем-мечем та іншими ружами,
Як люди гинули родами...
Не зміг, не витримав - піднявся,
Народ за ним. Звідкіль він взявся?
"Він був завжди", - шепнув хтось скраю.
Іду, тривожно завмираю,
Та щось у грудях відчуваю.
Горить, ламає та пече,
Візьмусь за братове плече.
Віддихаю, та піду далі,
Вже час ламати "Ложе з сталі",
Не буде у краю печалі.
Ідем всі разом, всі за волю.
А хто ще змінить нашу долю?
Ніхто. А хто нам допоможе?
А ти задумайся, хто зможе?
Наврядче хтось, спаси нас Боже.
І так ішли вони...вперед.
Серед наляканих черед.
Та не боялися нічого.
Ішли вперед, до перемоги.
Та воювали до знемоги.
І лилась кров, летіли кулі,
Згадалися роки минулі.
Коли все бу́ло майже так...
А хто зчинив оцей бардак?
Напевно він в душі слабак.
І от закінчилась війна,
Та буде ще, і не одна...
Допоки будуть в світі кати,
Що змушують народ страждати,
І хочуть в тюрми замикати.
Забити треба їх, до смерті.
Щоб не вважали, що - безсмертні.
Бо гріху більшого немає,
Як брат на брата поглядає,
З ножем в зубах..."Убью", - горлає.
Ніщо наш дух не переможе.
Зламає він "Стальнеє ложе".
Бо дух, він вічний, пам'ятай.
Ножа до брата не вертай.
Зламай усе. Верни свій край...
ID:
484916
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 11.03.2014 02:46:29
© дата внесення змiн: 11.03.2014 02:46:29
автор: КІО
Вкажіть причину вашої скарги
|
