О, Мудросте, скажи: Куди іду?...
Нестор Чир
***
Мудросте, скажи: куди іду,
Чи, бува, не збилася з дороги?
Блідне в небі (певно на біду)
Скалка сонця й падає під ноги,
Затуливши вітру тихий стогін.
Я волію йти крізь біль і страх,
Бо назад путі уже немає.
Зірка, розіп’ята на вітрах,
Та, що гріла вись за небокраєм,
З вірою у серці не згасає.
Я не знаю, що чекає нас
В час журби – чи зігнуться коліна.
По стежках, що викарбував час,
Крізь безчестя, морок і руїни
Йде до волі Мати Україна.
Мудросте, додай думкам снаги,
Хай на душу не лягає іній,
Хай Дніпра пречисті береги,
Наче крила, здійме Україна.
Ми живі – хай знають вороги!
Ми живі - хай знають вороги!
Лесю, бачу впевненість у завтрашній день. А значить ми здолаємо ворогів!
Все буде в нас добре! Хай віра кріпить українок, які так впевнено бачать майбутнє нашої Держави.
Ми живі і ми дійдемо до нашої мети - вільної і заможної України. І хай там що. Францію також колись окупували, але ж яка вона зараз!
А ми чим гірші? Дух незалежності в нас вже не погасить! Гарно про це написали у вірші.
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дай Боже щоб наші молитви були почуті. Ми - єдині, і в цьому наша сила!
"путі" можна змінити на "шляху"
На Ваш розсуд...
"Так ми живі, і будем вічно жити
В думках посмертно з краєм Козаків..."
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за коментар і дружню пораду. Цей вірш - для мене вже історія, написаний давно, надрукований в одній зі збірок. А слово "путі" люблю вживати, меледійне і тепле якесь... А "ми живі і будем вічно жити!..."