вона часто одягала светри навиворіт,
бігала босоніж по холодному кафелю,
любилв вранішнє сонце та ароматне латте у чашці.
потім метро, зупинки, універ,
купа знайомих, незнайомих, дорога назад,
холодний вечір вдома з бокалом вина
та самотньо увімкненим телевізором.
книга, мрії про краще життя
та допита бутилка до дна.
звичайний день звичайного життя,
коли навколо міліон людей і водночас нікого,
нікого рідного та свого,
коли немає часу навіть завести кота.
вона старих стандартів,
епохи ще коли стрілялись на дуелях,
коли боролися за серце дами...
того й одна, того і гріє зранку лише кава й светр.
вона була зігріта одинокістю зповна,
вона була допита тим, кого цікавив лише флірт,
відносини на рік, й слова типу "прости-прощай",
а потім знову окривавлена душа,
а зранку светр й кава,
увечері - бокал вина...
а в голові - протяжна стрічка мрій та спогадів сумна.
в грудях, як в клітці серденько мале,
бажає жити й вірити, в надії снити.
якби ж хто зміг її сердешну полюбити,
якби ж, якби...
та з часом - огрубілий погляд, розчаровані слова.
вона любила колись чай, морозиво й цукерки,
на зміну їм прийшло латте, вино й холодні дні.
її дзвінкий веселий сміх змінив більш стриманий, закритий.
нема наївності в очах,
лише горить крихка надія й віра, що прийде хтось,
хто буде гріти її душу й тіло зранку,
хто більш не мовить злісних слів "прости-прощай",
хто поглядом промовить "я лишусь, ти тільки завари мені зелений чай...."
Холодний вітер пронизав його
Самотність не бажає більше чаю
повз мене щось "моє" навік пройшло
"лишусь ти тільки не мовчи...благаю.."
Зачепив Ваш вірш...
Annaleto відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
