«Все, що не Бог,
у цьому полум’ї духу згорає в прах…»
(Вільям Батлер Єтс)
Колись, гортаючи сторінки сумних ірландських хронік XIV століття, я випадково натрапив на згадку про одного чорнокнижника з Коннахта – Домналла О’Коннора, більш відомого як абат Хомонд. Мені тільки нині вдалося знайти серед манускриптів архіву Трініті-коледжу уривок з його «Книги Чорної Корови» - решта його рукописів канули у небуття. Це була обірвана сторінка, писана ірландським скорописом – трохи схожим на закручені літери «Книги Келлс». У цьому уривку, крім роздумів про марноту людської слави і порожнечу титулів, я натрапив на мрію злетіти в небо – за хмари. І тоді я подумав, що я теж чорнокнижник – бо пишу у найтемніший час доби і мимоволі склалися ось такі рядки:
Я теж чорнокнижник –
Палітурки моїх книжок потемніли
Чи то від часу, чи то від втоми,
Чи то просто ніч
Зазирнула поміж рядків
Сумних слів нашої історії,
Чи то торкнулася кожного літопису,
Кожної ірландської хроніки
Своїми темними пальцями,
Шовковими рукавичками простору –
Кожної легенди
Про відчайдух-королів
Та несамовитих вождів кланів.
Всі мої рукописи
Писані чорними чорнилами,
Чорним пером старезного крука.
Я теж чорнокнижник –
Мої кострубаті фрази і речення
Ніхто не розуміє –
Навіть місяць,
Що зазирає щоночі
Блідим єретиком
У мої одкровення самітника,
Що нагадують більше плачі
Чи то голосіння
Давно померлого співця-кельта.
Я теж чорнокнижник –
Мої твори темні
Навіть для Темного Патріка,
Що примандрував зі сторінок
Смішно-сумної казки
Чи то з пагорбів Донеголу,
Що теж були сторінками
Сумної книги-легенди
Яку хтось (тільки не я)
Назвав «Erin go Bragh».
Я теж чорнокнижник –
Час мені на вогнище…
Ну, якщо вже дивитись на це з погляду "відьма" - та, що відає, то
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Просто люди були різними - одні використовували знання на благо людям, інші на зло. Але вірш не про це... Про відношення сірої більшості до людей знань...
У світі стільки світла! На те він СВІТ... у ваших творах світла більш ніж достатньо - то світло вашого світлогоогляду, воно йде зсередини, так що нічого перетягувати на себе "плащ чорнокнижника"...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люди завжди боялися знання і мудрості - це в них викликало підсвідомий страх. Тому так і ставились до людей, що шукають істину... Я про це...
Дуже сподобався вірш. Бажаю Вам творчого натхнення ще на довгі і довгі роки!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Сподіваюсь, що це не останнє що я написав - дуже вже сумно навколо - особливо в Україні - серце від того всього болить.... Але ще поживу - поборюся зі слом у світі цьому...
Містично - романтичні образи, атмосфера таємничості і загадковості, плавно - повільний плин думок,- все це захоплює читача і тримає у полоні. Гарна поезія!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00