мокрий сніг
шарудить і скаржиться під ногами,
запа́лий і посірілий – нагадує про небуття…
як до нього
скаржилось і шаруділо
обсипано-висохло-поруді́ле
осіннє листя
поміж соснами
обвисають вогко
простирадла сірого сну –
можна торкнути пальцями
за обстріпаний край тума́ну
просікою бреду,
ніби собою марю…
розмиваюсь у сірому на ходу,
втрачаю обриси – тану-тану…
перетікаю
у небуття туману
сіро-сіро-сіро…
волого:
ні псалмів, ні ладану-миру –
у сосновому храмі
порожньо і убого
і на душі…
де ви?.. де ви?..
повертайтесь до дому з ирію,
білокрилі надії на-ші…
12.02.2014
сіро-сіро-сіро…
волого:
ні псалмів, ні ладану-миру –
у сосновому храмі
порожньо і убого
і на душі… І до Вас закралися мінорні нотки? Це все погода: і завіконна, і політична... Справді якось сіро, мокро і монотонно... Та скоро весна, а з нею нові надії, світло, тепло і розмай! Отоді і душа окрилиться!
Нехай тривожні передчуття, чи такого ж характеру інформація не занурюють Вас у такий сум, силам Світла заповідано перемогу, а наш український багатостраждальний народ, по за всяким сумнівом, до них належить, отже "білокрилі надії на-ші" з нами
простір заполонив вселенський сум( я трішки перебільшую, я до цього схильна)
просто сиджу і дивлюсь на листок паперу на якома сама ж написала добігає день до кінця
хмари, мов линяле ганчір'я
світло сонця спада в надвечір'я
і у ньому лиш смуток і я
відчула співзвучнісь у вашому вірші, а можливо це мені лиш здалося
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
НІ, НЕ ЗДАЛОСЯ... дякую за співзвучність, пані Анно...
Отоді і душа окрилиться! 
