Моєму товаришеві і тезку з далекого-далекого Бруклінда
Сивина, сивина – мій некликаний гість,
Ти торкнулася скронь чи удень, чи вночі,
Чи ж було сорок п’ять, чи було сорок шість –
А ти раптом прийшла , хоч кричи – не кричи.
Ти до чуба – бігом, сипонула до брів,
Немов пензлик ковзнув-забілив назавжди,
Немов з вишень та слив білий квіт облетів
На юначі стежки, на дитячі сліди.
Ти, мов попіл доріг на Чумацькім шляху,
Поміж зір піднялась у своїй білизні
І на голову сиплеш всю долю лиху –
Усе те, що в житті відболілось мені.
Усе те, що болить, коле серце моє,
Мов мірошник у млин, сиплеш ти, сивина –
А до кошу життя лиш муки додає,
Щоб у долі моїй була пісня одна.
Сивина-сивина, ти мов поклик дідів,
Що на мажах везли чи то сіль, чи муку –
І злітав аж до неба згорьований спів
Про далекі шляхи і про долю тяжку.
Доторкалась небес курява з-під коліс –
Чи просипали сіль, чи – муку із рядна,
Тільки в куряві тій я всім серцем проріс –
А ти раптом прийшла, сивина.
02.02.2014 року
