Він втікав, біг щосили настільки, наскільки лиш міг.
Біг вперед, оглядавсь чи немає позаду погоні,
Біг, щоб вирватись врешті з пасток лабіринтополону,
Щоб устами гарячими волі торкнутися – біг.
Він втікав, як спіткнувся об камінь, не здався – він повз.
Повз гадюччя, яке завелось, розвелось в людосмузі,
Повз страхи із минулого в напрямку нових ілюзій,
Сміттєзвалищем спроб видозміни реальності повз.
Вік втікав, але раптом спинивсь, моментально застиг.
Стих, щоб людововки́ переможно тривожно завили,
Стих, щоб в груди впустити ковток нездоланної сили,
Щоб здійснити маневр, для ривка вирішального стих.
Він утік! Пощастило! Зумів! Дивовижно – він втік!
Втік із певністю в тому, що була у втечі потреба.
Втік без певності, втім, що надійно сховався від себе,
І що завтра, зустрівши себе, не поновить свій біг…
Це перший Ваш твір, з яким я познайомилась. Браво!!!
Вразив і змістом, і формою і Вашими вдалими неологізмами.
Одразу заношу Вас в білий список, жалкуючи, що пізно познайомилась з Вами. Тепер робитиму це регулярно. Удачі Вам!
Олександр Яворський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щиро дякую! приємне Ваше позитивне враження від вірша і відгук. Успіхів і Вам!
Нереально класно!
Сильна філософія думки гармонійно узгоджується з експериментом ритму і рими. Анафорна рима рядків 2-3 стає своєрідною апперцепцією для читача, оскільки мимовільна думка не встигає слідкувати за будовою, вона лише насолоджується поезією.
Другий стовпчик взагалі - браво! Слово "Повз" - і епіфора, і анафора, і лейтмотив, і омонімічна морфема.
Розмір анапест - взагалі класно. Він дозволив уникнути сприйняття перших слів, і це похвально, оскільки вони омонімічні. Анапест міг дозволити робити кінцеві рими паронімами, але наявна полісемія заслуговує похвал.
Щодо змісту - знову ж таки, high level. Одноосібний вірш, де головний герой метафорично втікає. Мета його бігу і втечі - залишається і залежатиме від філософської підготовки читача: чи просто сидячи за столом герой набрався впевненості, чи справді таки біг.
Мені завжди подобається коли трьохскладовий розмір обрамлюють п`ятистопністю чи шестистопністю. Він ніби лаконічний, але водночас сповнений змісту.
Я впевнений, що за цим віршом стоїть великий шмат роботи і часу, але він заслуговує оплесків!!!
Олександр Яворський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячний, Олеже, за Ваш відгук і аналітику твору. Зізнаюсь чесно, що хотів прочитати Вашу думку, очікував її, і дуже приємна Ваша висока оцінка! Скелет твору порівняно швидко накидався, але на другий день справді його серйозно доопрацьовував, відшліфовував і відточував поки не вийшло те, що вийшло. Спасибі!
Зацікавив Ваш вірш на стільки, що перечитав навіть і всі коментарі (цікава була думка читачів), але в мене сформувалась дещо інша - дійсно класна фраза, щодо того, що куди б не біг завжди береш себе ... але бігти від себе (не важливо з яких причин) це можливо шлях до покращення, удосконалення себе, але це не одноразовий процес - це цілий замкнутий цикл: біг - вдосконалення - пристосування до себе нового - перевага підсвідомого Я - біг - вдосконалення ......
Олександр Яворський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Давно помітив, що Ви продукуєте цікаві нешаблонні думки! Якщо людина втікає від себе, значить є щось таке, що вона не може у собі прийняти, те, що робить її, на її думку, не досконалою і чим вона дуже незадоволена. Ці втечі, мабуть, можна розділити на дві категорії: 1. Втеча заради втечі — лиш би не мучитися цими думками сьогодні, завтра і ніколи, і по принципу страуса заховати голову в пісок. 2. Втеча, як процес самоорганізації особистісних змін — втікати тому, що такий Я не відповідає параметрам Я-досконалого, аналізувати процес бігу, створювати образ свого Я, який більш відповідатиме Я-досконалому, і, насамкінець, усвідомлено змінювати самого себе із припиненням втечі... Тому, коли людина помічає, що вона втікає від себе, вартує на хвильку спинитися і задуматися, який тип втечі обрала вона.... Дякую за відгук і цікаві думки! Завжди радий поміркувати разом з Вами!