Сонечко на небі, пташечка співає,
Та у мене в серці щастячка немає
Літечко яскраве приносить тепло,
Та у мене в серці літа не було.
А в душі у мене похмурая осінь,
А серденько моє голосно голосить,
Тіло моє ходить без душі неначе,
Личко посміхається, а серденько плаче.
Де ти, мій коханий? Приходи до мене,
Приноси з собою літечко зелене,
Прожени від мене осінь дощовую,
Нагадай, благаю, що і ще живу я.
Обніми руками, пригорни до себе,
Як води ковточок, так мені це треба,
Через океани я лечу до тебе,
Торкнутись не можу, ти немов те небо...
Як би знав ти, сонце, як тебе чекаю,
З кожним днем без тебе поволі вмираю,
Наче божевільна ходжу я по світі,
Не знаю де смуток маю свій подіти.
Ти єдиний можеш мене розбудити,
Легше із тобою по світі ходити.
Ти єдиний вмієш лікувати душу,
Я живу без тебе лиш тому, що мушу.
Серце моє рветься на дрібні кусочки,
Обпадають з нього, як з вишні листочки,
Позбирай їх, милий, знову усіх разом,
Прожени із серця мого ти образу
Стань переді мною, наче дуб широкий,
Залікуй у грудях рану цю глибоку,
Прожени від мене всі мої печалі,
Прожени, коханий, прожени подалі...
11.10.11.
