По садочку ранковому босий
по травичці пухнастій бреду.
Золотавіють як абрикоси!
А повітря, немов на меду!
Життєрадісно сонечко сяє.
Вітерець зупинився в момент.
По левадах і луках гасає
невидимий митець-диригент.
День дзвенить.
Ні на мить не вмовкають
милозвучні оркестри й хори.
Ластівки ген хмарини торкають
і гучить щебет-сміх дітвори…
Наливається золотом колос…
Як же любо у пору таку!
Бавить око стрункий гладіолус…
Як дитинно-казково в садку!
Вітерець розкуйовджує віти
і дрібнесенько дощик мрячить.
Веселково гучить пісня літа
життєствердної диво-краси!
Спраглим поглядом барви гортаю.
Тут натхненням упитись успів.
Неповторний мотив ріднокраю –
цей природи хвилюючий спів!
Грамофонять ліричну сонату
кучеряві виткі паничі.
Бадьорить прохолодою м’ята…
І солісти тут, і слухачі.
Кожна пташечка свій має голос.
Має вартість свою кожна мить.
Скільки всякого скарбу навколо!
Таємниче про це сад шумить…
А повітря густе і духмяне
бадьорить, веселить і п’янить…
Щедрий спомин оцей не зів’яне.
Рай наземний Господь боронить.
Сьогодні вимерзла на трасі годину, добиралася додому--відчула себе снігуркою. Хоча ні--сосулькою. Ваш вірш зігрів мене своїм позитивом. Теж хочу у ваше чудове барвисте літо.
надзвичайно 
