«…Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б’є годинник, ніч настає
Минають дні, а я ще є.»
(Гійом Аполлінер)
Колись давно я стояв на дерев’яному мосту над річкою Ліффі – потоком нашої долі і довго дивився зачаровано в глибини чи то води чи то буття, яке теж є потоком і подумав, що все минає, окрім Ірландії. І тоді згадавши і «Міст через річку Куай», і «Міст Мірабо» я написав таке:
На мосту дерев’яному*
Між двома берегами
Мого розхристаного «Я»,
Між двома кудлатими пагорбами**
Рудої, як сонце Гібернії
І двома способами бути
Невловиме сплетіння
Ниток буття
Зобразило ілюзію,
Яку звемо своєю свідомістю.
Пастух отар помислів,***
Вівчар старий полонин неба
Сказав мені ненароком, що
Ірландія – це сплетення доріг,
Де мости тичуться
Вказівними пальцями поручнів
У велике «Ніщо» історії,
Де кожна дорога
Без початку і кінця
А кожна стежина
Протоптана сліпими музиками.
Ми вічно стоїмо на мосту,
Зазираємо у глибину ріки часу,
Шукаємо дно цього потоку
Темного, як крук короля Коннахту.****
Зимовий дощ. Краплі.
Примітки:
* - а колись через річку Ліффі сві мости були деревяні. Це потім зрозуміли, що камінь – це кістяк, а з дерева можна робити тільки музичні інструменти і гільйотини. Тому, коли міст роблять з дерева – він автоматично стає музичним інструментом. Не грайте на ньому свої сумні мелодії…
** - а в Ірландії можна бути тільки між двома пагорбами. Навіть коли стоїш на вершині гори святого Патріка – все одно відчуваєш, що ти між двома пагорбами. Тільки не зазирайте в середину цих пагорбів – не треба…
*** - він гарний співбесідник. Певно, найкращий співбесідник. Якщо хочете поговорити про час – то тільки з ним.
**** - а колись був в Ірландії ще чорніший крук, він називався Сathanna Fhiaigh. Але не згадуйте про нього намарно…
Шоне, Ваші твори - наче переплетіння мудрості, філософії, історії та почуттів.
Коли читаєш, то з кожним твором переносишся все більше і більше до Ірландії, хоча ніколи там не бував, з кожним рядком все більше виникає бажання побачити цю прекрасну країну - мальовничу та далеку.
Мудра поезія не може бути не сумною, на жаль, але в цьому її глибина та чуттєвість.
Дякую за Вашу прекрасну, глибинну та чарівну поезію!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий приємний для мене і наповнений думками відгук! Приємно, що є на світі читачі яку розуміють мої тексти і думки...
З святом Вас...Пагорби - лиш пдмостки, за які зачіпляються дні, скидаючи вниз найтяжче...Стійте на мосту і вслухайтсь у мелодії, що даруватимуть Вам і дощ, і сніг, і сонячні промені...хай стогнуть мости...Скільки ж фантазій розбудила Ваша поезія...дякую за високість дум...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за привітання! Сьогодні світло на душі - в Ірландію прийшло Різдво Христове! Хотів написати щось веселе і різдвяне - але не пишеться.... Певно я сумний поет...
зі святим Різдвом вас
ви ж знаєте, що є мученики за віру, попри все вони обирають Господа і їм нічого не страшно, бо там де Він спокій і світло, наші Ба́тьківщини теж мученики на цій землі, а ми їх душа, і тому страждаємо разом з ними
світлих вам святок
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за привітання! Я дуже люблю Різдво - і воно знову прийшло в Ірландію! Прикро, що в такий світлий день стільки зла ще є на Землі....
містичний твір... як і час,
що плине потоком - рікою нашого життя,
утворюючи завихріння під мостами нашої долі,і рве їх, якщо в нас не вистачає мудрості віддатися на його волю,
підкоритися і отримувати задоволення від того плину...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розумінння! Сьогодні в Ірландії Святий вечір, завтра Різдво... Давно не було в Ірландії такого сумного різдва - буревій приніс негоду і біду... Але чомусь думається сьогодні не про це - про вічне....