Олег Короташ
«Поет без імперії»
Видавництво «ПАІС»
Львів – 2012
Якось 17 квітня цього року, перебуваючи в Чернігові у відрядженні я, майже випадково, забрів в культурно-мистецький центр «Інтермеццо». А там якраз розпочалася презентація книги «Поет без імперії» Олега Короташа. Поет подорожував з презентаційним туром по Україні та ділився своїми враженнями від цих поїздок зокрема і життя загалом. Критики називають його і «неокласиком», і «постімпресіоністом», і «неомодерністом». А сам поет вважає себе метафізиком від поезії.
То ж мені було цікаво дізнатися, що ж таке поетична метафізика чи метафізична поезія, і які її особливості.
Трактувань терміну «метафізика» є безліч. Найкоротше таке: Метафізика – це філософія буття. Загалом, Метафізика — це синонім філософії. А поскільки немає чіткого визначення Метафізики, то і поняття «поетичної метафізики» і «метафізичної поезії» є також дуже розмиті і багатозначні. Тобто сховатись в цьому жанрі може будь-хто. По суті, поезія є метафізичною в своєму вираженні. Про це сказано занадто багато, щоб придумувати щось нове – це щось позачуттєве, позафілософське. У всякому випадку, метафізиками чи метафізичними поетами можуть бути автори, котрі самі себе так означать.
Довелося «гуглонути» в Інтернеті, щоб дізнатися, шо:
«Метафізична Поезія» –загальноєвропейське явище. Термін цей з’явивися в середньовічних італійських та іспанських трактатах. Спочатку він вимовлявся з осудом, змішаним з насмішкою. Вперше серйозно його вжив Дж.Бруно у книзі "Про героїчний ентузіазм» в 1585 році. У метафізичної поезії найголовніший елемент – дотепність, що мало не силоміць зближує різнорідні поняття, виразною формою якого є метафора.»
Ага, оце вже чіткіше. Адже Метафора це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. Метафора подібна до загадки, але з тією відмінністю, що не підлягає декодуванню, вимагаючи визнання за собою нової реальності, побудованої за естетичними принципами.
Чого чого, а метафор в поезії Олега Короташа вистачає. Тому я в свою чергу назвав би його поетом-метафорником.
Сам він зізнається:
«Мудрість і велич усіх метафор
Я заплітав би, як коси…»(25)*,
Просто густо посипати вірші метафорами (наче голову попелом) – це не завжди красиво. Неймовірне поєднання (наче в сновидінні) предметів, явищ, імен, образів, словесних абракадабр, софістичних трюків – не завжди приваблює естетично. Буває, віршотворець так захоплюється видобуванням метафор з глибин свого поетичного інтелекту, що читач(слухач) не доганяє його(їх) (в усіх смислах слова).
В Олега Короташа метафора сприймається, усвідомлюється – і ти радієш цьому, наче теж зробив відкриття. Поет має чималий багаж життєвого і творчого досвіду, знань, він здіймає цілі пласти культурних нашарувань (історія, філософія, міфологія, біблійні сюжети). Він створює свій персональний світ і запрошує всіх нас зазирнути до нього, що ми і робимо з цікавістю. Наведу для прикладу лише декілька строф:
…Проте, не відомо хто більше схибив:
ангел чи доля – стріляй на вибір…
Сосни чи міст… перехрестя… ріка…
Ймовірно сузір’я тоді поволі
майбутнє їм постелили в полі,
напившись повітря, як молока...(92)
………………………..
…календарник тепер – «погодинник»,
В лексиконі – всенощність слів;
І весняна симфонія ринви,
Як псалтир поміж пальцями днів….(39)
……………….
…Героїка часу: опришки-каліки
Із чарок виймають героїку душ…(44)
……………………….
…І душа, що об’ємом з оцю планету,
Запреться між стін у якусь квартиру
Готельного типу на вулицю Миру;
Вона питиме ночі із чаш поета…(17)
…………………..
…Усвідомлений вибір свого місця дірою в пейзажі.
Із новин хіба те, що постригся найкращий приятель.
Дівчат не перелічуватиму із поваги до трубної сажі.
Як побачать людей – най повстануть із косами, вилами.(24)
……………………….
Пишу з того світу, бо більше нізвідки
тіні не пишуть. Не з голосу – в глиб!
Кров горлом пішла у розхристані ріки,
коли суголосся зірвалось на хрип…(96)
…………………………
Можливо тому, що поет багато подорожує навіть в назвах його віршів часто згадуються різні міста – «Вокаліз Харків»(35), «Самарканд» (38), «Міст Понте-Веккьо», «Карпатська елегія»(57), «Моя Венеція»(66), «Коктебель»(72), «Ніжин»(97). Зустрічаєм і згадування про Київ, Миргород, Львів, Париж, руїни древньоримських поселень.
Часто це не лише знайомство-пізнання різних географічних ландшафтів, це ще й блукання душі лабіринтами власного сум’яття. Але творчу самотність і мистецьку неприкаяність яскраво підживлює поетична уява.
Поетична мова Олега Короташа дуже приватна, особлива – створює певну ауру, атмосферу. Він веде пошук серйозних тем, особливого письма, іншого погляду.
А ще мене особисто вразило те, що поет не лише читає майже всі свої вірші напам’ять, він і придумує їх повністю «в голові» і вже готові записує. (Я, наприклад, без чистого аркуша і ручки перед собою не втримаю в пам’яті і двох рядків). І декламує власні вірші автор просто чудово, створює відповідну теплу атмосферу для сприйняття, справляє приємне і світле враження.
---------------------------
*– в дужках номер сторінки в збірці «Поет без імперії»
Євмен Бардаков
07.10.13
P.S.
В Ю’Тюбі надибав на репортаж зустрічі з поетом на якій я був присутнім. (Навіть потрапив у кадр – весь такий в окулярах і чорному шкіряному піджаку).
Тільки назвали ролик хлопці з ТелеКаналу Дитинець на одесько-єврейський манер «Олег Короташ зачитав метафізичних віршів у Чернігові».
Поет без імперії?
Це й справді, така дивина...
Ну, як же без неї,
Без наполеонів і берії?!
То справді якась таки метафізична мана -
Поет без імперії...
Чудовий огляд, шановний пане Євмене! Ви дивовижна людина - Вам зустрічаються справді цікаві люди. Знайти професійного поета в Україні сьогодні - це майже те саме, що зіткнутися віч-навіч з динозавром..
А в кадрі виглядаєте гарно!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудовий експромт, пане Валентине!
Дякую за комплімент!
Так, мені пощастило, один раз за п'ятирічку з села вирвався і зразу потрапив на зустріч з живим поетом!
