На Великдень в хаті ні зернини.
Нам хоч дрібку старої полови,
Шанували б за велике щастя...
Та портрет "вождя" в кутку
І більш - нічого.
"Мамо, їсти..."
Вже мала не плаче,
Просто тихо скиглить у куточку.
Є любов, та хоч яка гаряча,
Не нагодувати нею дочку.
А в сусідів на руках у сина
Мати помирає, слабка, пухла.
"Сину любий, не марнуй на сльози сили.
Тобі діток ще..."
І вщухла.
Новина в селі:
Кудись подівся старість нічия -
Самотній дід.
Дивина в селі:
Цієї днини в хаті Кривдарів
М'ясний обід.
******
Це не плід фантазії-хвороби,
Не сюжет, не кадр фільму жахів,
Це історія реального народу.
Криза-катасрофа в кожній хаті.
Навіть смерть у час той мала
Дистрофічну стать, скажені очі.
І косила, їла, забирала оптом,
Шкірячись на злочин.
За ідею привождеві посіпаки
Простягали пазурі масні,
За наказом комітету центру
Відбирали навіть знайдене в стерні.
Гасла і "величні", і "гуманні":
Знищити куркульство! Геть, кулак!
Маєш в господарстві колосочок?
Ти - хапуга! Віддавай свій злак!
На меті не тільки пусті шлунки,
Квола психіка, байдужість - ось воно!
Підкорити не вдається папірцями -
На коліна стануть за зерно!
Потім з'являться в архівах дані
Про чисельність люду на селі.
Очі виколе окреслена примітка -
Це "Приблизно" (фактам тут ні-ні!).
Гей! Вожді! У очі прямо
Тим семи мільйонам зазирніть!
Зась?! Контраст такий ніким не знано:
Хлібороб голодний! Як болить!
Християни! Люди! Гріх пускати
Душу без молитви в судний стрій.
Якщо всіх попухлих відспівати -
Й досі б правили за упокій.
********
І сьогодні говорю ситим нащадкам,
Сперечатися не варто - так чи ні?
Визнавати чи не визнавати
Лихоліття 33-го?
Збагни!
Геноцид чи фатум із обставин,
На майданах гаслами ти не сміти!
Щиро, у скорботі співчутливій
Свічку запали й перехрести.
Тема пам'яті невичерпна,
