І знову дощ пішов,
Не дочекавшись сльози,
Розбавлюючи їх солоний жаль...
Нестримно рветься шов
Туди ціліють грози,
І блискавки влучають, як кинжал...
Уламки від колець
Я збережу, як спомин,
Холодний тремор пам"яті бринить
В ногах ніби свинець,
Що із землі розколин,
А в голові...лише дзвінок дзвенить...
-Скажи, що це був сон!
Цей жах - із літ оскомин...
(В обіймах ніжно огорни мене...)
Та це лише полон
Для тебе...Мій напомин
Моїх бажань, твоє -зневічене́...
Не треба цих жертов,
В коханні - ні до чого...
Це має бути з самої душі...
Я хочу, щоб зборов,
Обман себе- самого!
Жив сповненим життям, а не в вірші́...
Я відштовхнуся від першої половини Вашого повідомлення. Справді, смаки у всіх різні, тому і сприймаємо все по-різному. Але в той же час кожен має право на висловлення власної думки. Я це зробила у попредньому коментарі. Дякую за увагу)
Helen Birets відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
За Вашу думку я подякувала ще в попередньому коментареві
я б не була настільки категоричною у визначення цього вірша чудовим! багато неточностей... це той випалок, коли форма перевершує зміст, хай яка вона не є...
Helen Birets відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кожний може сприймати вірш тільки в своїх певних рамках, по-своєму. Комусь він взагалі не сподобається, хтось проникне лише в якісь 2 рядочки вирвані з усього тексту, а когось він зачепить повністю. Я не люблю шаблонного писання, і теми в мене різні, десь експериментую, при цьому не збираюся під когось підлаштовуватися. Дякую за увагу!