День закохався у ніч,
Хоч дивно, та сталось таке.
День намагається ніч
Наздогнати, щоб їй
У своєму коханні зізнатись.
День службу свою відслужив
І в сутінки перетворивсь.
Здавалось, що вже до
Ночі наблизився він.
Та вечір суровий стає
Поміж них.
До ночі він день не
Хоче пускати.
І дню залишається
Знову на зустріч чекати.
Ніч вже, тремтячи, відходить,
Бо день світанням надходить.
Здається, нарешті, їм
Доля всміхнеться.
Але то здається,
Бо ранок між ними
Уже на порозі.
Знову їм бути далеко
Одне до одного.
День має світу служити.
Ніч тепер піде відпочити.
Закоханий день
Залишається з мрією,
Про любу свою зоряну,
Ніч невловиму.
Отак воно й бореться
Темне із світлим,
Отак воно й мріється
Про те,що мінливе.
