Вечір зручно вмостився
за вікном
на кущах і деревах,
і почав рахувати
у будинках
віконця - вогні.
Заливався він сміхом -
не падали зіроньки
з неба,
а то, раптом,
байдужо-холодно
сумнів.
Починав комусь враз
незвичайну свою
колискову,
по дорозі,
як хлопчик,
машин
до нестями гонив...
Був готовий,
до всього сьогодні
готовий...
та боявся лише
сам з собою -
один на один...
Списи світла
прицільно
у темряву кидав і кидав...
Подорожніх "сліпив"
і по-доброму їм
всміхався...
Шурхотів і полохав
поруділим осіннім
листям...
Не йняв віри,
що так несподівано ...
враз закохався...
Де ж та зіронька
пізня -
чудова. чарівна,
далека...
І чи знає, чи бачить
його сподівання-
муки?
У вогнях гасне - світить
шаленністю
холод чи спека,
а в душі -
глибочінь і без дна
розлука...
Хай би зглянулась...
Вечір - мрійник...
Хмари рве, а чи ріже
зором...
...ось вона -
Він свої обійми
розпростер їй...
впаде хай...
...день скоро...
так... пізня закоханість вболіває, що "день скоро..." але - "...у Бога мить - як тисяча років, і тисяча років - як мить..." час - ілюзія... "зараз і тут" - поза плином часу... але це - усього лише "коментар"...)))
zazemlena відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Свіжістю і загадковим мереживом пронизаний ваш вірш... "Був готовий,
до всього сьогодні
готовий...
та боявся лише
сам з собою -
один на один..."- І знимка така ж таємнича!
zazemlena відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
але це - усього лише "коментар"...))) 
Дуже гарний образ! 
"Був готовий,
І знимка така ж таємнича! 
