крізь трафарети сну малюєш себе змарнілу,
чинбар уміло із шкіри вовтузить морок,-
сорок чи двісті?-
поруч із листям
зірветься змокріла гілка,
тільки пильнуй
аби не вродилась відстань.
старість - ліхтар,
що завше благає світла
навіть тоді
як вся темінь в тобі принишкла.
кішкою хмар
дощ оголошує знижку,-
чи на терпіння?-
дізнатися знов не вийшло.
нішу чужу плекай-
не жебрай
тиші і кусень сухого хліба.
крізь трафарети сну у себе,
там де із шкіри втікає чимбар.