Я на світанок - теплий промінь, тобі в долоні…
Можливо й так, побути поруч, хоч зовсім трішки.
А на щоках, як завжди сльози, такі ж солоні,
Така любов... Колись про неї читала книжки...
Не поруч ще та вже не разом, і так щоночі,
Я перед сном, в молитвах знову, тебе згадаю.
Буває люди говорять з дива: «хтось наврочив»,
Та я не вірю … Бо лиш в книжках ось так буває...
Знімають будні, під вечір тихо, безмежну втому ,
У вікнах місто малює світло, яке зникає...
Закрити б книгу таку відверту, таку знайому,
Не вийде мабуть, вона так міцно мене тримає...
Колись давно дивлячись фільм чи читаючу захоплюючу романтичну книгу думали, що таке в реальному життя ніколи не трапиться, а часом буває, що в житті куди "крутіше" ...
Людмила Мартиненко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
іноді так "круто", що здається далі нікуди..... Дякую...
гарно, рада, що знайшла Вас для себе, із задоволенням читаю, успіхів поетичних Вам 
