Листопад-листоноша
розсипав пожухлі листи,
шурхотить під ногами
осіння кленова зажура.
Може й добре, що більше
мені не писатимеш ти
і на завтра дощами
умиється осінь понура.
І сльозами очистить
усі незліченні жалі,
розтечуться слова
на папері чорнилом розмитим.
Зіштовхнулися душі
бортами, немов кораблі,
заштормило між нами
і бурю тепер не спинити.
Може й добре, що я
не чекаю твоїх одкровень,
ні гірких покаянь,
ні обіймів міцних до нестями...
Листопадить у душу
осінній захмарений день
і під ноги влягається
листя твоїми листами,
Де слова - не слова,
де не видно рядків, ані рим,
де в обірваних строфах
прощання гірчить полинами...
Листопад-листоноша,
самотній старий пілігрим,
погасив каганці
і тепло захололо між нами...
Так хотілось й самому
поринути в шурхіт листків
і відчути минуле
в якому бува і дощило.
Листопадить й мене,
бо у листі згасає мотив,
Що звучав на весні,
коли листя набралося сили.
Листопад листоноша дарував запізнілі листи,
І на мокре вікно від дощу приліпилося листя.
Сад понурив заснув до приходу палкої весни,
Разом з ним засинає любов... позолочена, чиста.
Наталю, твоя поезія насправді дуже мила і залюбки прочитана. Дарую тобі маленький вузлик свого натхнення.
листопад промине
і зима, в заметілі своїй,
відсніжиться і згине,
і тепло повесні
розтечеться по жилах твоїх
й невгасима жарина,
розтопить лід в почуттях
і проб'ється на світ
кохання стеблина