На пустищі дикім, де зарослі трав,
Під баком, що повен помиїв,
Ведмедик потертий самотньо лежав
Із бантом рожевим на шиї.
Дощило надворі.
Скуйовджений плюш
Намокнув і злипся.
Недбало
Ведмедик лежав у калюжі.
Довкруж
Нікого не видно.
Смеркало...
Новим він колись подарований був
На свято малому хлопчині,
І довгі роки жив улюбленцем у
Великій і дружній родині.
Він вірним товаришем був у житті,
Ділив із малим перемоги.
Чому ж опинився тепер в забутті,
І кинутий обіч дороги?
Чому по життю не шануємо тих,
Хто нам довіряв,
І з роками
Про них забуваємо?
Звісно, святих
Повік не було поміж нами.
Чому не спиняємось між метушні
Щоденних борінь до знемоги,
Не думаєм, як би жилося мені
Покинутим обіч дороги?
21.09.2013р. Львів
Наталю, як завжди залишаєте відповідь за читачем.
Подумай:"А добре б жилося мені
Покинутим обіч дороги?"
Боляче, коли нас забувають.
Боляче, коли не чуємо дорогих слів.
Боляче, якщо не збудили в серці любов до ближнього.
Життя складне і довге. Але я б назвала іншими словами: життя ускладнюємо ми, а воно таке коротке. Не встигнеш і оглянутись, а там...
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Галю, ви так добре зрозуміли про все, про що йшлося у вірші. Саме ці думки і спонукали мене до віршу.
Дякую за співпереживання та розуміння.
А мне вспомнилась история из моего далекого детства, в садике нас заразили дизентерией, и пол-группы отправили в инфекционку. Родителей не пускали, но они передали мне любимого зайца. Потом я узнала, что все личные вещи при выписке отберут и спалят. Помню, как я обливалась слезами и прижимала к себе этого зайку: он должен был погибнуть из-за меня.
Хороший, человечный стих "всё равно его не брошу..."
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Света, спасибо! Чистая душа у тебя, хорошая!
Игрушку пожалела...
А ведь среди нас живут люди, которые ближнего своего не жалеют, не любят, а наоборот...