Іще тримаюсь мріями за нас,
Думки про тебе труться, ніби жорна,
Струнких тополь ясний іконостас
Бентежить зранку музика мінорна
Грибних дощів. У затінку дібров
Журливий клен, огорнутий імлою,
На гілку хмарку сиву наколов,
Пробивши м'якоть гострою стрілою.
Отак і ми без крапельки жалю
Свої серця пробили навзаємно...
Іще тримаюсь, вірю, бо люблю!..
А час покаже: може й не даремно.
У затінку дібров
Журливий клен, огорнутий імлою,
На гілку хмарку сиву наколов,
Пробивши м'якоть гострою стрілою.
Так і хочеться побувати у твоїй золотавій осені.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба пані Галю! Приємно, що так сприймається. Подумки ми можемо побувати де завгодно, якщо дамо волю своїм фантазіям.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно, коли так! Отже, всі ми на щось сподіваємось і не втрачаємо надії. А це добре, бо там, де закінчується надія, починається відчай. Дякую, Мар'янко!
Гарне слово, терпен. Поетична була у Вас бабуся. Було з кого брати приклад.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда, пане Володимире. Це була дуже щира, добра, мудра і світла душа. Так мені її не вистачає... Рада Вас бачити! Десь Ви пропадали довгий час...