Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: Частина 14. ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ТИСЯЧОЛІТТЯ. Розділ 1. Зльоти назустріч Коханню. - ВІРШ


Олександр Обрій: Частина 14. ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ТИСЯЧОЛІТТЯ. Розділ 1.  Зльоти назустріч Коханню. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 22

Пошук


Перевірка розміру




Частина 14. ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ТИСЯЧОЛІТТЯ. Розділ 1. Зльоти назустріч Коханню.

Розділ 1. Зльоти назустріч Коханню. Прийша пора і люди зрозуміли Важливість всю у пошуку кохання, Хоч всім колись жаліть казали сили, - За долею бо слово мов останнє. Частково, може й так, але людина У стані і сама змінити долю, Чи знак подати їй, хоча б єдиний, Які собі сама бажає ролі. І заходи в містах проводить стали, Що людям дарували зустріч-нитку, Ведруськії обряди, карнавали Частково повернулись до ужитку. Робились восени великі зльоти, З'їжджались де самотні молодята, Чи літні, що сімейні ті турботи Всім серцем прагли палко відшукати. Всі мали на меті лиш ціль єдину: Свідомо будувать сімейне щастя, Пізнати, як знайти таку людину, Що з нею збудувать Любов удасться, І створювати прагнули помістя, В якому їх почнеться рід щасливий, Тривати не один могли ще місяць Ці злети, що приречені на диво. Професія - не ціль-бо для людини, Якщо таке й трапляється, одначе, Сама себе принижує цим чином, Така собі ілюзія удачі. Чи дійсно личить бути сину Бога Базарним продавцем, водить машину, На фабрику щодня ходити строго, Білизну прать...в цім сенс життя, причина? На злетах була ціль же благородна: Життя творили образ поступово, В майбутнє стрімко бігло їх "сьогодні", Стрічались, мавши теми для розмови. Приїхала на зліт якось красива Дівчина молода, на ймення Люба, Було їй двадцять п'ять тоді можливо, Простенько була вдягнена, негруба, По вулиці з надією ходила, Що знайде в цьому селищі оселю, Та гостей було справжнє тут засилля, Всі бронювали хати і готелі. Та й грошей не було таких у неї, Щоб жити в дорогих апартаментах, Тому-то і чітка її їдея: Житло якесь простеньке взять в аренду. Та злетів був сезон, і люду густо, Непросто відшукать було хатину, І Люба, без надій уже на успіх, Звернулася до жінки біля тину: "Добридень. Підкажіть будь ласка, тьотю, Чи є у Вас ще місце для ночівлі, Мені б щось подешевше, десь за сотню..." "Дарма шукаєш, зайняті будівлі". Усе забронювали очевидно, Ти час не витрачай дарма, дитино, І краще на вокзал іди завидна, Бо й там місця займуть таким же чином." "Спасибі, так і зроблю я, напевно", - Попленталась у напрямку вокзалу "Стривай-но, підійди, - вже трішки ревно Та жіночка дівчину погукала, - "Постукать спробуй в ту ген-ген оселю, Від мене що через чотири хати, Стара там бабця, черства лиш, мов скеля: Помер як дід - нікого не впуска то. До тебе мо' і вийде бабця сива, Хоч третій рік нікого не впускала, Хто зна, можливо, станеться і диво, Бо й скеля - є не вічна і не стала." "Спасибі Вам", - подякувала тітці, І хутко підійшла до тої хати, Натисла на дзвінок, що був на хвіртці, Та дівку не збиравсь ніхто впускати. Дзвонила ще, хвилин аж через десять Почувся скрип дверей, і вийшла бабця - Вся згорблена й стара була "принцеса, Ще стежкою секунд кряхтіла двадцять. "Чом ломишся у хвіртку мою, дівко?" - Спитала невдоволено й пихато. "Порадила мені-бо вас сусідка, Прошу Вас на постій мене узяти." "Сміялась над тобою лиш та жінка, Давно-бо не впускаю я нікого". - "Я знаю", - підхопила дівка стрімко, На вдачу привела мене дорога". "Тобі не буде в мене лиш удачі, Ви всі тут на удачу-бо охочі, І ти за нареченим також скачеш?" - "Я судженого тут зустріти хочу. Будь ласка, мене вибачіть, бабусю, Що Вас потурбувала я, нахаба, Вже зараз на вокзал я повернуся, Я й там провести ніченьку могла би." Тут дощик накрапати став і бабка Тихенько пробурчала в ту ж хвилину: "Біда з дівками, й дощ пішов не слабкий, Ех, ладно, під навіс іди, дитино, Навіс в саду, гамак, там будеш спати, Цвяхи там є щоб верхній одяг вішать, П'ятсот рублів за ніч давай лиш плату." "П'ятсот?..." - спитала дівчина тихіше. "Так-так, п'ятсот, а ти хотіла скільки? До рідних мов приїхала, о бо́ги!" - Я згодна. Та п'ять днів побуду тільки, Хоч десять я хотіла. Та нічого." "Де будеш спать, поглянути ходімо , Вперед плати щоденно копійчину."

ID: 447533
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 06.09.2013 12:18:57
© дата внесення змiн: 06.09.2013 12:33:54
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (494)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Професія - не ціль, ціль життя - це гармонія із світом і з самим собою. Проте для сучасної людини наьагато гостріше стоїть проблема "не своєї" професії. Зазвичай люди працюють не там, де їм подобається, а там, де змушені. А це найкоротший шлях до дисгармонії. Улюблена робота - це якраз і є частина гармонії, адже коли людина працює із задоволенням, вона щаслива. А те, чим займалися ведруси, теж в своєму роді професія (адже вони не тільки байдикували) smile wink
 
Олександр Обрій відповів на коментар Лілія Ніколаєнко, 01.01.1970 - 03:00
правильно, я якраз мав на увазі сучасні професії, і вказав декотрі з них wink
 

Нові твори