Прокинувся невиспаний і далебі замріяний.
З цим треба щось робити аби не мати проблем.
Мрії – геть, бо знову заведуть у полон натхнення.
Чув учора, як подейкували ніби вже не літо.
Дійсно. Ранок вмивається скупим променем.
Старе листя готується впасти додолу.
Мляві коти мовчки лижуть свої хвости.
Дощ у небі готується впасти всім на голови.
Цю ідилічну параною нарікли іменем Осінь.
Людина он вийшла із хати понюхати погоду.
Придивився уважніше, а людина ж та – Я.
Хоча міг помилитися, бо Я хутко зник за дверима.
Аби не мати сумнівів подивився на стелю.
Порядок – її немає. Дах і досі зірваний.
Натомість на все небо моє відображення
І завжди б так було, але час диво-подвигу.
Відштовхнувся від підлоги і зник у самому собі.
Тепер я квити з мріями. Нарешті вдалося.
Проживу нарешті цей день, як всі нормальні.
Тепер не скрутно буде й буденно аж до вечора...
