Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 2. Останній бій. - ВІРШ


Олександр Обрій: Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 2. Останній бій. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 20

Пошук


Перевірка розміру




Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 2. Останній бій.

Розділ 2. Останній бій. На ранок князя вторглася дружина В помістя Любомили й Радомира, Монахів двоє в чорних одежинах З озброєним навідалися "миром". Побачили: стоїть під кедром старець, Стара до нього тулиться спиною, В руках по два мечі вони тримали, Обидва рясно вкриті сивиною. "Ось бачите, - монах кричав солдатам, - Безбожники прокляті перед вами, На світ вели дітей вони проклятих, На кусні порубайте їх мечами!" Два воїни з боків ішли до пари, Їх вдарити хотіли-бо мечами, Та вибив Радомир меча ударом, І жінка швидко вправилась так само. Тоді пішло на кожного по двоє, Та знов старі відбили ті атаки Мов блискавка - швидка у діда зброя, Сміялась і стара - така ж вояка. Монах: "Їм помага нечиста сила! Стріляйте у безбожників із луків, Старі мечі покинули, і тілом Вже міцно обійнялись від розлуки. Спарий щось шепотів до Любомили... "Безбожники! А ви - посланці Бога, Не спіть, старим пускайте в тіло стріли, Бо прокляну усіх вас до одного!" Летіли хутко в ціль ворожі стріли, Повільно осідали двійко сивих І кров стареча землю окропила... А, може, до зірок вони летіли? Монах прийшов до тіл, вже бездиханних, "Не думали про смерть-таки пред смертю! - Обличчя розглядав жерця посланник, - Їх думка про життя неслася вперто! Ні страху ні печалі на обличчях, Та що ж таке зробити цим небогам, Щоб думку їх направить в потойбіччя, До втілення зламати щоб дорогу?!" - Вирішував зі страхом гарячковим, , Зненацька шум за спиною монаха: "Під яблунею шестеро військових, З огризками, вже мертві, бідолахи". Монах-бо знав: сади ведруські родять Плоди прекрасні, їм-таки приносять, Та були їстівні, коли господар Плодами пригощав лиш власних гостей. Ведруси із деревами, квітками Вели ся, мов з істотами живими, Рослинки теж платили їм, з роками, Любов'ю, всій турботливій родині. Побачили прибульців як рослинки, Що вбили їх господарів без жалю, То яблунька в плоди у ту ж хвилинку Отруту із землі страшну погнала. "Не їжте, не чіпайте тут нічого!, - Монах кричав, - Диявольське це плем'я, І місце тут нечисте! Ім'ям Бога Наказую: все вирубіть в цих землях!" "Дивіться, - закричав один з солдатів, - І вказував на вихід із помістя: Малюк, вчепившись в шерсть, на ведмежаті У напрямку до лісу швидко нісся. Кричав монах: "Негайно наздогнати! В куски-но порубайте кляте кодло, А доти не вертайтеся, солдати!" - Він знав, якщо спасеться хтось із роду, Весь рід ведруський втілиться на Землю, Про це не говорив тоді військовим, Твердив про волю Бога, що як скеля: "Нечисто, наздогнать! Це Бога слово!" Команду головний віддав загону: Ведмедя наздогнать і вбить малого. Ведмідь від навісного марафону Утомлювався, бігши досить довго. В галопі клишоногого вже швидко На конях вороги наздоганяли, Лишалось метрів сто, і ліс, ген, видко, - Та вершник замахнувсь смертельним жалом, Мечем він зарубать хотів дитину, Та ось ведмідь піднявсь на задні лапи, Піднявши ведмежачу дужу спину, Удар прийняв на себе від солдата. Кінь, вставши на диби, у бік шарахнувсь, Поранений ведмідь тікав ізнову, Ще метрів п'ятдесят лишалось шляху, - Загін вже тут, з мечами наготові. Зненацька тут побачили солдати: Із лісу вершник їм напереріз З мечами мчить, весь сивий, бородатий, А вітер розвіває прядки з кіс. "Егей, егей!", - коня гнав старець сильно. "Він з нами бій прийняти вже готовий, Готуйтеся до бою з божевільним", - Загону командир сказав нервово. "Та він один - нас десятеро буде, І чом би нам боятися старого?", - "Один, але ведрус - не просто з люду, Ціна над ним велика перемоги". Кінь старця стрибав навколо загону, Мечами дід у крайніх вибив зброю, Попруги позрізав у пари коней, І кінь його був ранений стрілою. Та в ліс старий не квапився тікати, Захоплював солдатів у гонитву, Тут кінь його спіткнувсь, ворожа плата - Стріли ввійшла у груди діду бритва. Лежав він на травичці, під сосною, Сім стріл сосна та прийняла у груди, Арзі ж пробило грудоньки восьмою, Та не стогнав, як всі пред смертю люди, З грудей лилась струмочком кров ведруса, Сосна не вміла плакать, дерев'яна, Та думка, аж ніяк, не боягуза Увись пішла, що вічно не зів'яне: "Не хочу я народження для себе, Віддам же Їх творінню власну думку, Натхнення, щастя дам - мені не треба, Не жаль мені коханим порятунку, Утілюйтесь, стрічайтеся сміливо, Живіть собі невпинно у віках, Кохайте, Радомир і Любомила, І знайте: ваш друг я, але не враг." В траві лежав старий, заслаблий воїн, Та милої зміг статуйку ріднішу Притиснуть до грудей чимдуж рукою, Коханій "Буть добру!" прошепотівши. Заплакала сосна, хоч дерев'яна, По стовбуру смола текла-бо дивна, Та раптом дід оживши, відчеканив: "Не плач, сосна, дурниці скрізь, все рівно, Проб'є моя-бо думка лихоліття, Прорветься крізь ворожі всі лаштунки, Повернуться віки знов ясновіття, І "Буть добру!" - підкаже людям думка. Тоді не наздогнали все ж солдати Ведмедя із дитиною на спині, Недружнім здався ліс-бо їм крислатий, І схропували коні їх невпинно. Зникали під ногами часто стежки, І з лісу повернулися вояки, "Убили недобитків дрібні рештки", - Збрехали дружньо вершники монаху.

ID: 447164
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 04.09.2013 16:28:00
© дата внесення змiн: 04.09.2013 17:47:43
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (433)
В тому числі авторами сайту (8) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.

Нові твори