Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 1. Гра в життя. - ВІРШ


Олександр Обрій: Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 1. Гра в життя. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 23

Пошук


Перевірка розміру




Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 1. Гра в життя.

Розділ 1. "Гра в життя". До правнука спішили, Нікодима, Казала Любомила чоловіку: "В життя з ним гру затіяти ходімо". "Не чув таку, хоч літнього я віку!" "У неї я не грала теж ніколи, Підслухала волхвів колись розмову: В ній програва один з дитям по колу Життя етапи, взяті за основу. І згадуває тоді в дрібницях другий Все подумки, що знає про життя він, І швидко-швидко робить тут потуги Щоб подумки донести яскраво. Коли була яскрава думка-казка, Вбирала підсвідомо все дитина, Дорослою, життєві всі підказки В собі могла черпати без упину." "Хто гратиме з онуком, Любомило? "Ти, Радомир, я ж подумки тим часом Розмову свою вестиму уміло, І справу добру зробим швидко разом". "Та як же ти устигнеш за годину Все мудре про життя сказать онуку? Бо спатки скоро треба Нікодиму, Життєва громіздкою є наука." Я встигну мо', ти ляскотом в долоні Постійно відмічай життя етапи. Онук чотирирічний, напівсонний, Назустріч біг, щоб рідних обійняти. Підкинув Радомир його в повітря, На землю знов поставив і промовив: "Про гру цікаву знаю я, нехитру, Пограть, онуче, в неї ти готовий?" "Готовий! Як же грають в неї люди?" "З життя я щось казатиму словами, Ти - жестами показувати будеш, Бабуся постоїть в сторонці з нами." "Цікаво як!" - застрибав радий хлопчик, - Давайте в неї грати прямо зараз!" "Почнемо!", - жвавий дід сказав охоче, В долоні ляскнув два рази до парі. "На світ наш народився Нікодимка, Ще зовсім немовлятко він маленьке". Онук на землю ліг при цьому стрімко, "Уа, уа..", - зобразив це гарненько. В долоні ляснув дід, продовжив далі: "Вставати наш малюк почав на ніжки". На ніжки вже онук зіп'явся вдало, Проповз ще на карачках по доріжці. І знов хлопок. Дідусь не зупинявся: "Життям малюк цікавився: рослинки, Комашок розглядав і сонце завше, До яблуньки тягнувся, до ялинки." Цікаво нахилявся Нікодимка, Комашок розглядав, дивився в небо, Руками пестив квітки і травинки, А потім, мов відчув якусь потребу, Підбіг і обійняв за ноги діда, А потім вже пострибав до бабусі, І сиву обійняв за шию слідом, Та щічкою до неї пригорнувся. "Та раптом, із маєтків вийшли люди, І наче розчинились у безодні, Можливо, полетіли звідусюди Усі, немов птахи, до зір холодних. В помісті, де малюк лишивсь самотній, Йшли грізні вороги палить садиби, Не двоє їх було, а цілі сотні. Страшною була розповідь у діда, Не хтілось її слухать Нікодиму: "Мені так не подобається грати! В житті такого статись не повинно" "Це ж гра", - всміхнувся дід тоді маляті. "Я все одно не буду грати в неї". - І правнук тупнув ніжкою, - Не буду!" Підтримала тут дідову ідею Словами: "Я пограю!", жінка мудра. "Малюк, як тільки ворога угледів, Покликав враз товариша на поміч: Ще крихіткою грався він з ведмедем, Що був робітником найкращим в домі. Схопив малий ведмедя за загривок, І в ліс чкурнув, у шерсть вчепившись міцно". - При цьому в гай дивилась Любомила Де жили їх тваринки, ледь помітні: "Гей, бурий, підбігай скоріш до мене!". - Із гаю прямував до Любомили Ведмідь. Прибіг, запиханий шалено, Погладила, щось тихо попросила, Почухала похолці ще спереду, За шерсть взялась, застрибнула на спину, "Егей, егей-но!", - крикнула ведмедю, Побіг чимдуж по кругу в ту ж хвилину. "Чом в ліс не на коні - на ведмежаті Малюк помчав", - питання Радомира. "Бо кінь скоріш біжить на сіножаті, Та немічний у лісі", - відповіла, - Ведмідь знайде у лісі дах та їжу, І кращим охоронцем також стане. Тож наш ведмідь дитину не залишив, - Від ворога у ліс сховав старанно. Ось вийшов на полянку, коли виріс, Де ягоди збирала красна діва , Сподобалась йому, він - їй, щасливі Вже скоро обвінчались, разом жили, Помістя збудували молодята, Народжували діток, раптом рідні Спустилися з зірок у їх пенати, З тих пір не знали ворога і злиднів. Тихенько засинав їх Нікодимка, Про гру він перед сном ще довго думав, - Прийшлась не до душі, та час спочинку Приспав дитя, прогнавши хмари суму. В цей час же радомир і Любомила Ходили по помістю родовому, І згадували разом все: як жили, Життя було їх радісним, чудовим. Сміялась, мов дитина, Любомила, Як прагнув Радомир її зобразить Дівчатком, що в трави залізла килим: "Чи пам'ятаєш ту веселу фразу? - Кричала, що негідник непотрібний, Коли підняв поділ твоєї сукні, Що сльози витирав тобі ним дрібні". "Так звісно, наче й зараз там присутня! Не витер чом полою від сорочки?" - "Юнцем я був розумним, сноровистим Брудною ти була до волосочка, Сорочку чом бруднити було чисту?" "Так-так, розумний, все одно негідник. Від сукні все ж підняв подол дівочий! На пагорбі вінчальнім, глянь-но, плідно Вже квіточки посходили охоче! І кедр став розлогим і величним, Саджали ми його у день вінчання, - До стовбура тулилася обличчям." За плечі обійняв дідусь кохану: Де спатимемо, люба, ми сьогодні? Чи тут, чи у хатині?" - "Як ти скажеш!" І зорі їм світили, хоч холодні, І сни ще денних сповнювались вражень.

ID: 447053
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 03.09.2013 22:16:35
© дата внесення змiн: 04.09.2013 16:29:17
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (494)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.

Нові твори