Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: Частина 7. ЧАРІВНА МАЙСТРИНЯ - ВІРШ


Олександр Обрій: Частина 7. ЧАРІВНА МАЙСТРИНЯ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 56
Персональный ЧАТ *Svetlaya*
Персональный ЧАТ @NN@
Персональный ЧАТ Dashavsky
Персональный ЧАТ Genyk
Персональный ЧАТ Irysh
Персональный ЧАТ Island
Персональный ЧАТ Kurchatko
Персональный ЧАТ Lover Of Black Roses
Персональный ЧАТ MiriamS
Персональный ЧАТ Polarstern
Персональный ЧАТ Richter
Персональный ЧАТ Rutzt
Персональный ЧАТ Svitlana_Belyakova
Персональный ЧАТ Ulcus
Персональный ЧАТ VitaLina
Персональный ЧАТ Woody Paul Grey
Персональный ЧАТ Yulia Sky
Персональный ЧАТ Zoia_Berezovska
Персональный ЧАТ _NL_
Персональный ЧАТ Євгеній Рослик
Персональный ЧАТ Іван Мотрюк
Персональный ЧАТ Амадей
Персональный ЧАТ Вітрисько
Персональный ЧАТ Валентина Ланевич
Персональный ЧАТ Далека Зірка
Персональный ЧАТ Дмитро Лісаєв
Персональный ЧАТ Дніпрянка
Персональный ЧАТ ДрожеННікова
Персональный ЧАТ Звук Тиші
Персональный ЧАТ КВолынский
Персональный ЧАТ Капелька
Персональный ЧАТ Коток Оксана
Персональный ЧАТ Лана Мащенко
Персональный ЧАТ Лариса Закієва
Персональный ЧАТ Лилея
Персональный ЧАТ Любов Таборовець
Персональный ЧАТ Малиновская Марина
Персональный ЧАТ Марґо Ґейко
Персональный ЧАТ Микола Холодов
Персональный ЧАТ Михайло Нізовцов
Персональный ЧАТ Ніна Незламна
Персональный ЧАТ Олександр Войтенко
Персональный ЧАТ Пісаренчиха
Персональный ЧАТ Процак Наталя
Персональный ЧАТ Світлая (Світлана Пирогова)
Персональный ЧАТ ЮНата
Персональный ЧАТ Ярослав К.
Персональный ЧАТ яся

 прихованих - 8 чол.

Пошук


Перевірка розміру




Частина 7. ЧАРІВНА МАЙСТРИНЯ

Минуло десять років, разом з другом, Що звавсь Арга по ярмарці святковій Йшов Радомир веселий, без напруги, Заводивши захоплено розмови. Арга вважавсь різьби великий майстер, Картини малював також чудесні, Міг викувать з металу гарні айстри, Ліпив із глини статуї небесні. Йшли на виставу мандрівних артистів Арга і Радомир, натхненні святом, Коли позвали їх зненацька свистом: "Чи бачили сорочку ви строкату? Вона уся з гладенької тканини, А вишивка, мабуть, з таємним сенсом - Орнамент-бо такий до цеї днини Не бачили місцеві поселенці." Підправив інший - "Добра та сорочка, - Прекрасніша значніше продавчиня! Дівиць таких не зна округа в очки." Під враженнях Арга питав хлопчину: "Поглянуть як на диво це безмежне?" І рушили усі поміж рядами, Де одяг і прикраси всі належні, В одному місці натовп - хлопці й дами, Там люди милувались справжнім дивом - Сорочка, що на всі була не схожа, "Цей візерунок, - крик Арги щасливий, - Великий майстер виробить лиш може." "Та що там візерунок? глянь, хто поруч!" І друзі задивились на дівицю : "Туга косичка руса, дуги-брови, Блакить очей, рум'янець на обличчі." "Ще й гостра на язик, у мові - вірші", - Якийсь хлопчина вигукнув високий, "Ще - ніжна й неприступна", - мовив інший, - "Поговоріть із нею, ясноокі!" "Не зможу я, щось подих прихопило", - Сказав їм Радомир. Арга ж, напроти, Заговорив з дівицею уміло: "Скажи, сорочка - це твоя робота?" "Моя", - дівиця очі опустила, "Вкорочувала вечір цим зимовий, Бувало, й на зорі, як мала сили, Я ткала цю сорочку знову й знову." Питав Арга: "Що хочеш за роботу? Яку установила, дівко, плату?" На хлопців підняла дівчина очі, В захмарну височінь знесла крилато. "Цю річ я подарую лиш, без плати, Тому, хто добрий молодець і славний, Собі лишень дрібницю можу взяти, Цілком підійде кінь мені буланий." Лунав ще довго вигуками натовп, - "Ось так красуня! Відповідь же гідна! - Коня, - всього дрібничку, - хоче взяти, Дівиця-то не промах, гарна й здібна!" Ось навпіл розділилися горласті, По сторони обидві розійшлися: Вів жеребця буланої-бо масті Арга. Гарячий кінь мав гарні риси. "Оце так диво-кінь, - казали люди, - Невже його віддасть тепер хлопчина?" Арга: "Тепер твоїм, дівчино, буде Цей кінь (отець віддав), за сорочину". "Спасибі", - тихо мовила красуня, - Бажаючих купить було чимало. Сорочка - то від мене вам дарунок, Тобі, а може й іншому віддала б." "Ага! Злякалась дівчина-майстриня, - Сміялись люди, - "Кінь-таки гарячий, Конячку все ж чекала, в тім не винна - Бо кінь цей необ'їжджений так скаче!" Всміхнулася, зістрибнула з підводи, Замовкли всі: був стан її прекрасним, Предстала пред всіма у повній вроді, І до Арги наблизилась тим часом. Арга раптово випустив вуздечку, Стояв від несподіванки, мов камінь, Не в силах більше вимовить словечка, Вона ж коня торкнулася руками. Лівицею коню здавила ніздрі, Погладила буланого по морді, Затих гарячий кінь, уже не грізний, І зовсім вже, здавалося, не гордий. Схилила до землі коня голівку, Упав пред нею низько на коліна, Всім тілом опустився на долівку, Прогнувши так покірно юну спину. З людей в нестямі вийшов старець сивий: "Волхви лишень скоряти можуть звірів, Старі, і то не всі. Та як можливо, Що дівчина млада коня скорила? Як звуть тебе, чарлунко, і чия ти?" "Із селища, що поряд, Любомила. Чия я буду? Донька свого тата, Він строгий. Ось і батечко мій милий!" "Коли був строгим?", - батькова усмішка, - "Ти що тут натворила, Любомилко?" "Нічого, так, з конем погралась трішки." "Пусти коня...пора іти в домівку."

ID: 446041
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 29.08.2013 13:08:43
© дата внесення змiн: 29.08.2013 13:30:20
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (502)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.

Нові твори