На одному боці мосту звучала мінорна музика,
На футлярі від саксофона картонна коробка,
На другому - чернець, а поміж ними простір,
Заповнений без учасними звуками з гучномовця:
Поїзд відправляється, пасажирам щасливої дороги!
Залізний настил мосту чітко відлунював сліди,
Озивався у серці закарбованими пам’яттю словами:
Хіба хто знає, скільки раз моя душа була розрізана,
Розшматована на дрібні кусники лезом ножа
Та закривавлена, рознесена гайворонням на всі боки
І я сама, власними руками, знову збирала її
Та, переносячи повторний біль, зшивала назад.
А люди скажуть, що вона - сильна жінка
І ніхто не спитає, а що відчуває ота сильна жінка,
Коли вечорами лишається наодинці зі своїми думками,
А душа її кричить від такого простого бажання:
Заспокоїтись, забутись у обіймах коханої людини,
Обігрітись, обласканій його щирим теплом.
Так. Вона сильна, бо все має втримати на своїх плечах,
Усім життєвим негараздам дати раду
Та тільки вона ж сама і знає, що її внутрішня сила
У безвиході, яка, власне, і породила цю силу духу.
29.08.13
... за стальною натурою завжди криється ніжне та пухке, раниме та любляче ...просто ота сама маска сталі, яку приходиться носити більшість часу мабуть ьі допомагає жити і виживати у подібних ситуаціях ...
гарно і відкрити про приховане
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...так, інколи обставини змушують забути про свою внутрішню сутність, а так хотілось би слабкою поруч з коханою людиною... Дякую, Миколо!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я тримаюсь.., однаково іншого життєвого виходу не бачу і хоч це тільки почуті мною слова та вони дещиця віддзеркалення і моїх власних думок. Дякую за підтримку, Люба!