Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: Частина 5. ПЕРША ЗУСТРІЧ. МАЛЯВКА НА СІНОКОСІ. - ВІРШ


Олександр Обрій: Частина 5. ПЕРША ЗУСТРІЧ.  МАЛЯВКА НА СІНОКОСІ. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 42
Персональный ЧАТ Dashavsky
Персональный ЧАТ Deidra
Персональный ЧАТ Dema
Персональный ЧАТ Genyk
Персональный ЧАТ IRINA
Персональный ЧАТ Kostyanika
Персональный ЧАТ Nino27
Персональный ЧАТ Parxom
Персональный ЧАТ ViraBila
Персональный ЧАТ Zoia_Berezovska
Персональный ЧАТ Єйжена Кашицька
Персональный ЧАТ Ігор Козак
Персональный ЧАТ Амадей
Персональный ЧАТ Андрій Толіч
Персональный ЧАТ Василь Царинюк
Персональный ЧАТ Вячеслав Рындин
Персональный ЧАТ Ганна Мала
Персональный ЧАТ Герасимець Оксана
Персональный ЧАТ Далека Зірка
Персональный ЧАТ Дмитро Кiбич
Персональный ЧАТ Дніпрянка
Персональный ЧАТ Дружня рука
Персональный ЧАТ Капітан
Персональный ЧАТ Катерина Собова
Персональный ЧАТ Квітка))
Персональный ЧАТ Ки Ба 1
Персональный ЧАТ Крилата
Персональный ЧАТ Лілія Ніколаєнко
Персональный ЧАТ Лілея1
Персональный ЧАТ Лія Лембергська
Персональный ЧАТ Надія Башинська
Персональный ЧАТ Настуся
Персональный ЧАТ Николай Процюк
Персональный ЧАТ Світла (Імашева Світлана)
Персональный ЧАТ ТАИСИЯ
Персональный ЧАТ Тетяна Горобець (MERSEDES)
Персональный ЧАТ Той,що воює з вітряками
Персональный ЧАТ Юлія Л
Персональный ЧАТ Юлія Рябенко
Персональный ЧАТ Яна Бім
Персональный ЧАТ Ярослав К.
Персональный ЧАТ геометрія

Пошук


Перевірка розміру




Частина 5. ПЕРША ЗУСТРІЧ. МАЛЯВКА НА СІНОКОСІ.

Змаганнями ведруські були свята, Де спритність проявлялася і розум, Але й робота, радістю багата, В піснях кипіла жваво й стоголосо. Прийла уже й пора для сінокосу, І селище, від мала до велика, Удосвіта, в сорочках білих, босе, На луки прагне із веселим криком. На конях хлопці, всміхнені обличчя, В руках віжки тримають довжелезні, Щоб ними сіна свіжого копиці Та до стогів підтаскувать кремезних. Сім'я на двох візках летить по стежці, Дядьки також із косами, статечні, З граблями їх жінки і діти. Решта - Між косарів ще бавиться малеча. У кожного стоги свої в помісті, Та навики показують робочі, Від інших крадькома черпають істин, А молодь на знайомства вся охоча. Співають косарі та їхні коси, Жінки збирають скошену траву, Суху вже молоді у копни зносять, Вдихаючи прохладу польову. До стогу від луків йшла низка з коней, Їх вели парубійки за вуздечки, Останній, наймолодший, трішки сонний, Ішов і Радомир собі скраєчку. Йому улітку випловнилось вісім, Дев'ятий рік хлопчині вже побіг, Та він, немов твердим і гострим списом, Знаннями володів, і не на сміх. І гордість мав тепер на сінокосі, Роботу бо отримав чималу, Що старші дітлахи, звичайно, просять, Тому робив, з обличчям у пилу. Він сам копну обв'язував віжками, І кінь його все слухався уміло, І бігли віддалік малі стежками, На копнах покататися хотіли. Спішили стрімголов моторні діти, Та відставала дівчинка одна, Чотири ледь їй виповнилось літом, Вже всі на копнах, тільки не вона... У відчаї побігла чрез болітце, Вже навпростець, щоб скоротити шлях, З купини впала, дряпнула колінце, На сукні - бруд, і сльози на очах. Долинув плач гіркий до Радомира, І шурхнув до болітця хлопець миттю, В калюжі, - бачить, - дівчинка в зневірі, В сльозах брудненьке личко, горем вмите. Під пахви взяв дівчатко наш хлопчина, Спросив, піднявши швидко із калюжі: "Чому ревеш, малявко? В чім причина?" І ридма ще, проте, старалась дуже, Пояснювала: "Бігла з дітворою, Відстала, впала, ось тепер в болоті, Поїхали всі, ген, вже за горою..." "Поїхали не всі! Дивись, напроти, Лишився цілий я, іще з копною, Ревіти перестанеш, - так і бути, - Тебе я прокачу, та не брудною!" - За поділ сукні взяв її, за кутик, До носика підніс: "Давай, сякайся!" Взялася з несподіванки за поділ І ойкнула. Вхопили сукню пальці, Прикривши наготу й дитячу вроду. Сякнулася і сліз не стало більше, Дивився на брудну хлопчина пильно: "Знімай, напевно, платтячко скоріше!" "Не буду!" - дівка твердо заявила. "Знімай, я відвернусь. Від бруду сукню Прополощу у озері старанно, Посидь в траві. Сорочка в мене путня, Вдягни, вона до п'ят тобі дістане." І виконав хлопчина обіцянку - Дівчачу одежину полоскав, А дівчинка в хлопчачій вишиванці Несміло виглядала з-поміж трав. Зненацька, мов стрілою, випадково Пронизала дівча страшенна думка, Згадала, як підслухала розмову Бабусі й дідуся, мала хитрунка: "Діяння непомірно непотрібне В сусідньому поселенні відбулось: Підняв поділ від сукні-бо негідник Ще до вінчання хвацько у дівулі." "Підняв поділ - зламав життя дівчині", - Зітхнула тут бабуся тихо в жменю. Тому дівча в траві не без причини Злякалася: "Зламалось щось і в мене!" Оглянула швиденько ручки, ніжки - Усе було у повному порядку, Та страх не зник від цього анітрішки, І крикнуло з трави мале дівчатко: "Негідник непотрібний!" Радомиру, І випрямився в диві парубійко, До неї повернувсь, спитавши щиро: "Чом знову крик, неначе сталась бійка?" "Тобі кричу, негідник непотрібний, Що смів підняти сукні мій поділ, Ще до вінчання! Цим зламав ти дрібно Усе, усе в дівчині молодій!" "Почула дзвін, але не знаєш звідки. Поділ дівиці підіймать негоже, Цього я не робив, і ми тут свідки, Бо бути ти дівицею не можеш!" "Чому?" - "В дівиць, між іншим, є ще груди, Два прищика у тебе ледь помітні" "В такому разі, хто така я буду?" "Малявка" - відповів їй непривітно. "Малявко, йди до мене, вмитись треба", - І дівчинку притихшу спритно вмив, "Тепер же вдовільню твою потребу, На цій копні я прокочу кіньми". "Віддай же спершу сукню..." - відповіла, "Так мокра ще! Побудь в моїй сорочці" "Вдягну і мокре, висохне на тілі", "На, наряджайся", - голос вчувся хлопця. Він допоміг залізти їй на сіно, І рушили у напрямку до стогу, Дівчатко на копні, немов богиня, Раділо цьому щиро всю дорогу. Одна! Не як усі - по двоє, троє, Одна вона сиділа на копні, На личку щастя, мовби на на героя На хлопця споглядала, як у сні. Сердечко в неї билося сильніше, Розлилася по тілу теплота, "Ну звісно, закохалася" - напишу, Не знали тільки слова ще вуста. Ах, ця любов дитяча - ти від Бога, Ти в світі найчистіша, та навіщо Приходиш рано, іноді, в тривогах В дітей серця, енергіє найвища? Під'їхали до стогу дуже скоро, "Давай злізай, не бійся-но, підхвачу. Чия ти?" - "Я із селища, що поряд Я - Любомила" - зашарілась наче. "В гостях з сестрою, брату ми підмога" - "Ось і іди, давай-но, до сестри", - Їй снилася ще довго та дорога, І він, що так байдужо говорив.

ID: 445655
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 27.08.2013 15:03:51
© дата внесення змiн: 29.08.2013 13:29:21
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (560)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

12 smile friends
 
Олександр Обрій відповів на коментар Лілія Ніколаєнко, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! "Мир, дружба, жвачка" friendz
 

Нові твори