Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: Частина 5. ПЕРША ЗУСТРІЧ. МАЛЯВКА НА СІНОКОСІ. - ВІРШ


Олександр Обрій: Частина 5. ПЕРША ЗУСТРІЧ.  МАЛЯВКА НА СІНОКОСІ. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 3
Персональный ЧАТ Білий Лотос
Персональный ЧАТ Оксана Дністран

 прихованих - 1 чол.

Пошук


Перевірка розміру




Частина 5. ПЕРША ЗУСТРІЧ. МАЛЯВКА НА СІНОКОСІ.

Змаганнями ведруські були свята, Де спритність проявлялася і розум, Але й робота, радістю багата, В піснях кипіла жваво й стоголосо. Прийла уже й пора для сінокосу, І селище, від мала до велика, Удосвіта, в сорочках білих, босе, На луки прагне із веселим криком. На конях хлопці, всміхнені обличчя, В руках віжки тримають довжелезні, Щоб ними сіна свіжого копиці Та до стогів підтаскувать кремезних. Сім'я на двох візках летить по стежці, Дядьки також із косами, статечні, З граблями їх жінки і діти. Решта - Між косарів ще бавиться малеча. У кожного стоги свої в помісті, Та навики показують робочі, Від інших крадькома черпають істин, А молодь на знайомства вся охоча. Співають косарі та їхні коси, Жінки збирають скошену траву, Суху вже молоді у копни зносять, Вдихаючи прохладу польову. До стогу від луків йшла низка з коней, Їх вели парубійки за вуздечки, Останній, наймолодший, трішки сонний, Ішов і Радомир собі скраєчку. Йому улітку випловнилось вісім, Дев'ятий рік хлопчині вже побіг, Та він, немов твердим і гострим списом, Знаннями володів, і не на сміх. І гордість мав тепер на сінокосі, Роботу бо отримав чималу, Що старші дітлахи, звичайно, просять, Тому робив, з обличчям у пилу. Він сам копну обв'язував віжками, І кінь його все слухався уміло, І бігли віддалік малі стежками, На копнах покататися хотіли. Спішили стрімголов моторні діти, Та відставала дівчинка одна, Чотири ледь їй виповнилось літом, Вже всі на копнах, тільки не вона... У відчаї побігла чрез болітце, Вже навпростець, щоб скоротити шлях, З купини впала, дряпнула колінце, На сукні - бруд, і сльози на очах. Долинув плач гіркий до Радомира, І шурхнув до болітця хлопець миттю, В калюжі, - бачить, - дівчинка в зневірі, В сльозах брудненьке личко, горем вмите. Під пахви взяв дівчатко наш хлопчина, Спросив, піднявши швидко із калюжі: "Чому ревеш, малявко? В чім причина?" І ридма ще, проте, старалась дуже, Пояснювала: "Бігла з дітворою, Відстала, впала, ось тепер в болоті, Поїхали всі, ген, вже за горою..." "Поїхали не всі! Дивись, напроти, Лишився цілий я, іще з копною, Ревіти перестанеш, - так і бути, - Тебе я прокачу, та не брудною!" - За поділ сукні взяв її, за кутик, До носика підніс: "Давай, сякайся!" Взялася з несподіванки за поділ І ойкнула. Вхопили сукню пальці, Прикривши наготу й дитячу вроду. Сякнулася і сліз не стало більше, Дивився на брудну хлопчина пильно: "Знімай, напевно, платтячко скоріше!" "Не буду!" - дівка твердо заявила. "Знімай, я відвернусь. Від бруду сукню Прополощу у озері старанно, Посидь в траві. Сорочка в мене путня, Вдягни, вона до п'ят тобі дістане." І виконав хлопчина обіцянку - Дівчачу одежину полоскав, А дівчинка в хлопчачій вишиванці Несміло виглядала з-поміж трав. Зненацька, мов стрілою, випадково Пронизала дівча страшенна думка, Згадала, як підслухала розмову Бабусі й дідуся, мала хитрунка: "Діяння непомірно непотрібне В сусідньому поселенні відбулось: Підняв поділ від сукні-бо негідник Ще до вінчання хвацько у дівулі." "Підняв поділ - зламав життя дівчині", - Зітхнула тут бабуся тихо в жменю. Тому дівча в траві не без причини Злякалася: "Зламалось щось і в мене!" Оглянула швиденько ручки, ніжки - Усе було у повному порядку, Та страх не зник від цього анітрішки, І крикнуло з трави мале дівчатко: "Негідник непотрібний!" Радомиру, І випрямився в диві парубійко, До неї повернувсь, спитавши щиро: "Чом знову крик, неначе сталась бійка?" "Тобі кричу, негідник непотрібний, Що смів підняти сукні мій поділ, Ще до вінчання! Цим зламав ти дрібно Усе, усе в дівчині молодій!" "Почула дзвін, але не знаєш звідки. Поділ дівиці підіймать негоже, Цього я не робив, і ми тут свідки, Бо бути ти дівицею не можеш!" "Чому?" - "В дівиць, між іншим, є ще груди, Два прищика у тебе ледь помітні" "В такому разі, хто така я буду?" "Малявка" - відповів їй непривітно. "Малявко, йди до мене, вмитись треба", - І дівчинку притихшу спритно вмив, "Тепер же вдовільню твою потребу, На цій копні я прокочу кіньми". "Віддай же спершу сукню..." - відповіла, "Так мокра ще! Побудь в моїй сорочці" "Вдягну і мокре, висохне на тілі", "На, наряджайся", - голос вчувся хлопця. Він допоміг залізти їй на сіно, І рушили у напрямку до стогу, Дівчатко на копні, немов богиня, Раділо цьому щиро всю дорогу. Одна! Не як усі - по двоє, троє, Одна вона сиділа на копні, На личку щастя, мовби на на героя На хлопця споглядала, як у сні. Сердечко в неї билося сильніше, Розлилася по тілу теплота, "Ну звісно, закохалася" - напишу, Не знали тільки слова ще вуста. Ах, ця любов дитяча - ти від Бога, Ти в світі найчистіша, та навіщо Приходиш рано, іноді, в тривогах В дітей серця, енергіє найвища? Під'їхали до стогу дуже скоро, "Давай злізай, не бійся-но, підхвачу. Чия ти?" - "Я із селища, що поряд Я - Любомила" - зашарілась наче. "В гостях з сестрою, брату ми підмога" - "Ось і іди, давай-но, до сестри", - Їй снилася ще довго та дорога, І він, що так байдужо говорив.

ID: 445655
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 27.08.2013 15:03:51
© дата внесення змiн: 29.08.2013 13:29:21
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (550)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

12 smile friends
 
Олександр Обрій відповів на коментар Лілія Ніколаєнко, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! "Мир, дружба, жвачка" friendz
 

Нові твори