Не присягаюсь і не обіцяю
І не шукаю докорів сумлінь
Із клітки тіла душу відпускаю
Крилом печалі в серце ляже тінь,,,
Що кілька слів, і погляд на прощання
Старенький зошит, списані поля
Десь там, у ньому, жевріє кохання
Десь там, у ньому, залишився я…
...якщо взяти першу фразу поза контекстом, то вийде так:
"Не присягаюсь і не обіцяю" = не люблю... отакі інколи робимо ми заяви ))) себе самих не спитавши... цікаво вийшло... а - "не люблю" - хіба це погано? чесне "не люблю" - це... якраз-то і є - "люблю" - люблю настільки - і ближнього, і Бога і себе, що лукавити не вважаю за допустиме... (..."для Бога не має значення чого і скільки ти зробив - має значення тільки одне: з яким НАМІРОМ...") одне слово, ЧЕСНЕ "не люблю" - це надання права іншій "стороні", об"єктивно орієнтуючись, - вирішити за себе: піти чи залишатися на таких умовах... чесне "не люблю" - це порядність, а лукаве і лживе "люблю, люблю, люблю..." - людиноспоживацтво і клітина-мутант...
у крайньому разі, любий пане Морський Леве, Ви самі бачите, що Ваші вірші цікаво мені "розгадувати"... отже...
морський лев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а хто ж оце, кого я читаю і чекаю?... якщо Ви, пане Морський Леве, залишилися у тому старенькому зошиті?..
вірш прекрасний.. такий задумливо-ніжно-ліричний... і настрій такий - перечуттєвоосінній... стосовно ж місця Вашого перебування, то, думаю, Ви і тут, і там... водночас... бо спрямованість чсасового плину із минулого у майбутнє - це тільки умовність, прийнята у нас тут... усі події і пори життя Є одночасно скрізь... тому - я Вас знаю...)))
морський лев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я знаю Валю Ви все розумієте, такий вже це вірш, нічого тут не зміниш, хай собі він живе. Що ж, і наші з Вами вірші, колись залишаться і будуть жити без нас, в чиїхось серцях... І хай так буде!!! Такі ми поети вже люди, у нас має боліти в середині...