Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: Частина 4. ЗАЧАТТЯ - ВІРШ


Олександр Обрій: Частина 4. ЗАЧАТТЯ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 5

Пошук


Перевірка розміру




Частина 4. ЗАЧАТТЯ

Ніщо, окрім зірок, не турбувало, Ніч другу сон глибокий Радомира Коханої лиш образ, наче спалах, Блищав у небі зоряним пунктиром. Проснувся молодик ще до світанку Вінець вдягнувши, ринувсь до струмочку, З собою взявши разом вишиванку, Що матір вишивала у садочку. Досвітній шлях освітлював ще місяць, Зірок гірлянди блимали свічками, Вдягнув сорочку, у воді омившись, Світало літнє небо над стежками. Ішов до заповітного творіння, Що спершу ледь віднілось юнакові, І ось він на землі, куди коріння Сім'я його проростить у Любові. Та сила почуттів, що була в ньому В ту мить, була божественно блаженна, Не можна передати-бо нікому Поток тепла живильного по венах. Та ось вона! Прекрасна Любомила, Освітлена промінням світанковим, Коханого побачити хотіла, Поспішно йшла по вранішній діброві. Хоч меж у досконалості немає, Та час мов зупинивсь тоді для двох: Зайшли у почуттів густім тумані У дім новий, де ступні пестив мох. Звабливі аромати долинали Від свіжості наїдків на столі, Від вишитого в ліжку покривала, Що квітами манив їх у імлі. "Про що ти зараз думаєш, мій милий?", - Почувся з вуст її гарячий шепіт. "Про нашу все дитину, Любомило", - У голосі його почувся трепет. Здригнувся Радомир, і ніжно мовив: "Кохана, о яка ж ти гарна в мене!" Щоки й плеча торкнувсь рукою знову, Що в дівчини палали вже вогненно. Нестримно увірвавсь, жарким повітрям Коханих огорнув любові подих, В серця встромив глибоко своє вістря, У вись, ще не відому, виклав сходи. Ніхто за років тисячі, мільйони Не зможе змалювати все в деталях, Що з ними відбувалося у лоні Злиття й творіння спільного начала. Вершили в світлу ніч свою подобу І мудрого Творця, у мрій пориві, Однак, не втіхи плотської жадоба Їх рухала, а ціль блага́ творила. В той час здригнеться Всесвіт у видінні: Босоніж по зіркам Душа малятка Нестримно до Землі з бажанням лине, Батькам про ніч творіння мов на згадку.

ID: 442194
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 08.08.2013 19:39:23
© дата внесення змiн: 19.09.2013 13:05:12
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (420)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.

Нові твори