Пам’ять снігом думки засипає,
Падолистом кружляє любов,
Осінь краплями стукає знов.
Ох, любов..
А чи може зима в цьому краю?
Я не знаю, нічого не знаю…
Ти, як зірка блукаюча в небі.
Після бурі й небачених злив,
Фарби дощ і дороги всі змив.
Справді, змив...
Пам’ять тільки яскрава у тебе.
Ой, не треба весни, ой, не треба…
Свій вінок я на воду пустила,
Ти дивився, а вітер поніс
Назавжди в нікуди з моїх кіс.
Ой, поніс...
В нелюбові чому така сила?
Я любила, я справді любила…
Вірш дуже гарний, глибокий за змістом, може занадто філософський, як для пісні, але мене приваблює його нестандартна форма і тому будемо думати над музикою.
Тамара Васильєва відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пам'ять!.. Вона і є наша суть! Та час пливе і ніби піском стирає всі нюанси та яскравість нашого буття... Та всі цінності того моменту ми виливаєм в слова. І добре коли ці слова можуть передати всю правду (красу) того моменту... А якщо ні!.. І вже душа цієї людини, як вицвівший папір. А ще страшніше коли ця людина поет...
Отакі думки навіяв Ваш вірш. Спасибі за спонукання...
Тамара Васильєва відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00