Знайти ромашку в польовім роздоллі,
Зібрати сяйвом у кошіль росу,
ПіднЕстись духом, щоб дістати зорі
І візерунком викласти красу.
Усмішку серця зачепити в трави,
Нехай лоскочуть вітрові боки.
І … чаруватись подихом отави…
Квітують барви на усі смаки.
І вже по плечі загорнутись в жито,
Вплести волошок у вінок собі…
Доріг пройшла, багато пережито.
Та якось так, неначе у юрбі.
Хіба в мені не квітувало літо,
Не духмянів в покосах аромат…
Чому ж, неначе все водою "змито",
Неначе щастя, хтось відрізав шмат.
Вернусь літами я в розкішне літо,
Щоб знову в квітах віднайти себе,
Я стану сонцем понад нашим світом,
І ще зустріну, як тоді, тебе.
І… не повірю, що ми все ж не пара,
Не відпущу, не відступлюсь назад.
Тоді ми щастя загубили в хмарах,
Дощем – сльозою переплакав сад.
Ми не почули мудрого мольфара,
Не зберегли розсипаних дарів.
То ж кожне літо, наче наша пара,
Збирає пам'ять барвами з полів.
... коли читав Вашу роботу, уявилась картина коли розлученні в коханні мають можливість спостерігати за собою в минулому, коли було кохання, було щастя, було все ... просто серце зжимається від подібного відчуття ...і тут додає емоційності Ваша стрічка "І… не повірю, що ми все ж не пара" ... класно передали почуття ... хоч коли почав читати думав, що художній буде опис чарівного літнього дня - адже така красива образність була, а виявилось, що це чудовий мікс почуттів та природи ... чудове поєдання
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна, Салтане, за такий чуттєвий коментар, все розмежував, до суті доторкнувся, дякую щиро