Я дякую тобі за сина.
І за усе, що досі в нас було.
Уже для мене ти – чужа людина,
Погасло. Відболіло . Відгуло.
Я дякую тобі за сина.
За ті слова, розказані колись.
Для тебе я вже більше не дружина.
Живи , як хочеш. Лиш прошу—молись.
Візьму востаннє ніжно за зап’ястя,
Торкну губами тихими чоло.
Я дякую тобі за щастя,
Що в нашім домі ще колись жило.
У мене син. На тебе так він схожий—
Моя відрада , радість і любов.
А ти тепер—звичайний перехожий.
Чужа душа, навіки рідна кров.
У серця ніби вмерла половина.
Між нами прірва. Темрява. Зима.
Я дякую тобі за сина.
І за усе, чого уже нема…
Тішить, що цей вірш не від ВАшого імені. Хотілося б, щоб таке нікого не спіткало, аби це була просто історія, але, на жаль, ми не підвладні життю. Щастя Вам і любові.
Натік відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,нехай такі вірші будуть написані тільки для того,аби у житті насправді так ніколи не сталось!