Самотні будинки, порожні квартири,
Лиш вітер розносить по вулицям пил.
Так швидко в реакторі номер чотири
Відбувся той вибух небачених сил.
Ще увечері в місті стояли будинки,
Там люди в буденності мирно жили,
Як луснула раптом смертельна начинка –
І ядра злетіли із шлейфом золи.
І хмари смолисті піднялися вгору
Й уламки майбутнього чорнобилян.
Залило все місто вщерть ядерне море
І топить будинки з урану туман.
А люди безпечно ідуть з прапорами
На першотравневий безглуздий парад,
Й не знають, що сонце в них над головами
Зірвалося згустком токсичних гранат.
І поки військові долають пожежу
Все людство заклякле про лихо мовчить.
Всі дивляться збоку на згорену вежу,
Набату не чують – Чорнобиль кричить.
Колони спішили покинути місто,
А інші колони у нього ішли –
Прикрили те лихо смертельного змісту,
Рятуючи інших, погибель знайшли.
Ніщо не забуте: ні ймення, ні дата.
Чорнобиль-Горинич стількох в нас забрав.
Видніється в зоні могила горбата –
Урановий квітень нащадків скарав.
