Я боляче вмираю
і душу втрачаю
тіло бездиханне
недолею зламане
багрянеє серце
покинуло сонце.
Так все це було
і напевно немало.
Та навіть смерть
духу не зрушить.
Чому марно вмирати
коли треба вдихати
запах весняного дня
волею підкоряти моря
гори високі здіймати
і буйні тучі роздмухати.
Чому ж ти обірвати зібрався
та в прірву глибоку зірвався.
Шкода мені себе було колись
та чари темряви розвіялись.
Не треба йти на повідку
і відразу пірнати в ріку.
Бувае все тяжко в житі
не має сенсу жити тобі.
Ти не хвилюйся ти неодин
прийде ще багато годин
щастя, радості й добра
Життя це лише мала пора
коли дихати серце можеш,
здійснити все що хочеш.
Життя це тільки мить
і не намагайся її зупинить.
Ми повинні силу зібрати,
душі путь прокладати.
Щоб не тліти у мареві забуття
на повні груди вдихнути життя
прославляти культ простоти
та світлої вічної дару чистоти.
Жити треба за покликом духа
а не за принципом неслуха.
Тоді й помирати не страшно
жити завжди буде прекрасно.
Найбільше ми боїмося не жаху
а свого навіяного думкою страху.
Тож позбудьтесь плину туману
очистіть душу від обману,
жить світу на втіху а не собі
тоді люди не будуть рябі
датуть руку допомого й тобі
зможуть підримати у журбі.
Та якщо все піде так і далі
то не буде криків печалі.
А ти той шматочок єдиний
що світ оживити спроможний.
Все від тебе залежить, людино,
Ти живеш на родючій землі
в світлі, коханні й добрі.
Слід допомогти відродити
славу минулого закріпити.
І не думай що легко підеш
від обов'язку не пропадеш.
Не потрібно погане ліпити
погані думки собі плести.
Треба просто по совісті жити,
і весь світ всім серцем любити!
