ходила
по підлозі сосновій,
не новІй…
боса –
пахли
любистком і чебрецем
коси
бриніли
загайні струмки
проз хату –
останні…
позіхали
зо сну бузки
брунькато:
сталося! – на світанні…
злетілися ластівки́:
деруть-розтинають лілові
тума́ново-світанкові
шовки́ –
на пелюшки́…
молода Мати
буде мати
у що немовля своє
вповивати…
…обіперся
на ціпок мохастий
горіховий пліт –
яко пра-дід:
на щастя! –
молиться-замовля
новонароджене немовля
побла́гослови́вся
у квітневім світанні
причілок хати …
молода Мати –
(літ і літ!..)
вповила
у пелюшки лілово-туманні
свій
новонароджений Все-Світ…
із-під ніг
соснові дошки
і собі – величаву…
славу!
співати –
Життя!
поклала
молода Мати
на дубову лаву
виростати
своє
дитя…
20.04.2013
...вражена ...
таке сталося видіння, ніби мою голову вмочили у жбан спогадів іншої людини...вишу у промторі у все те занурена - все те рухоме, звукове, запахове...ринулося в мене з такою експрессією, тріском, гаміром...
хух, винирюю!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба Віточко, радію, що Ви пірнули разом зі мною у таку далеку, в часі земному, подію... так я її (подію) принагідно побачила і романтизувала... скромно назвавши себе - "новонародженим Всесвітом"... (20.04 - це моя дата...) - кожна людина - окремий Всесвіт... а Всесвіт "загальний", який Є - наче книжка, "зшита" із окремих сторінок - "індивідуальних Всесвітів"... але Ви це знаєте... так, приємно сказати ще раз про те, що всі ми - безмежні світи...
чомусь пригадались перші фільми Довженка,
звідки така асоціація...
як дивно працюють наші мізки
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
от... асоціація... це - найвитонченіше з відчуттів наших... я називаю асоціації "прозорими тінями від загублених спогадів"... отак для себе означаю цих прекрасних "гостей" - асоціації...
дійсно, твір виправдовує назву. Чимось схоже на народну пісню-думу формою викладу. Дуже сподобалось!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цікаве зауваження Ваше, пані Любо - щодо народнопісенно схожого звучання вірша... це - навіть од мене втайні прийшло... але - все правильно: моя мама і наші пісні - це поняття нероздільні... вона навіть могла, здається мені, і не помічати, що співає - весь час співала собі, наспівувала... при всілякій роботі - а їм, роботам її всіляким, не було числа... а я слідом за нею скрізь ходила і слухала... такий мій істинний "поетичний університет" вийшов...